• Два царі змінюють своє обличчя
    Зважайте на Даниїлове пророцтво!

    • НОВИЙ ЦАР ВИСИЛАЄ ‘ПОБІРНИКА ПОДАТКІВ’

      4. Чому нам слід сподіватись, що інша правляча сила повинна була взяти на себе роль північного царя?

      4 Навесні 33 року н. е. Ісус Христос сказав своїм учням: «Коли ви побачите ту «гидоту спустошення», що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому... тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають» (Матвія 24:15, 16). Посилаючись на Даниїла 11:31, Ісус застеріг своїх послідовників про «гидоту спустошення», яка мала прийти в майбутньому. Те пророцтво, що стосувалося північного царя, було дане 195 років після смерті Антіоха IV, останнього сирійського царя, який займав це становище. Тому зрозуміло, що інша правляча сила мала взяти на себе роль північного царя. Хто ж саме?

      5. Хто встав як північний цар, зайнявши місце Антіоха IV?

      5 Ангел Бога Єгови передрік: «А на його місці [Антіоха IV] стане той, що скаже побірникові податків перейти пишноту царства, та за кілька днів він загине, але не від гніву й не від бою» (Даниїла 11:20). Перший римський імператор Октавіан, відомий як Цезар Август, і є саме тим, хто ‘встав’. (Дивіться інформацію в рамці «Один шанований, другий погорджуваний», сторінка 248).

      6. а) Коли ‘побірник податків’ був спонуканий перейти «пишноту царства» і чому це було важливо? б) Чому можна сказати, що Август помер «не від гніву й не від бою»? в) Як змінив своє обличчя північний цар?

      6 До ‘пишноти царства’ Августа входив ‘Пишний Край’ — римська провінція Юдея (Даниїла 11:16). У 2 році до н. е. Август послав ‘побірника податків’, наказавши провести перепис, тобто ценз. Мабуть, йому були потрібні дані про кількість населення для проведення оподаткування та призову до військової служби. Саме через цей наказ Йосип та Марія вирушили до Віфлеєма для перепису, і тому Ісус народився у цьому передреченому місці (Михея 5:1; Матвія 2:1—12). У серпні 14 року н. е.,— «за кілька днів», тобто незадовго після виходу указу,— 76-літній Август помер. Його смерть настала «не від гніву», бо він помер не від руки вбивці, і «не від бою», а через хворобу. Північний цар таки змінив своє обличчя! Цього разу ним стала Римська імперія, яку представляли її імператори.

      ‘ПОГОРДЖУВАНИЙ ВСТАЄ’

      7, 8. а) Хто встав замість Августа, зайнявши становище північного царя? б) Чому ‘царську пошану’ було неохоче дано наступнику Августа Цезаря?

      7 Продовжуючи пророцтво, ангел сказав: «І стане на його [Августа] місці погорджуваний, та не дадуть йому царської пошани, але він прийде непомітно, й опанує царство лестощами. А війська, що затоплювали, він затопить і знищить [«зламає», НС], і навіть самого володаря, що з ним поєднався [«а також Вождя угоди», НС]» (Даниїла 11:21, 22).

      8 «Погорджуваний» — це Тіберій Цезар, син Лівії, третьої дружини Августа. (Дивіться інформацію в рамці «Один шанований, другий погорджуваний», сторінка 248). Август ненавидів свого пасинка за його погані риси характеру і не хотів, щоб той став наступним цезарем. Він дав ‘царську пошану’ Тіберію неохоче, і то лише після того, як повмирали всі, хто міг стати наступником. Август усиновив Тіберія в 4 році н. е. й призначив його наступником престолу. Після смерті Августа 54-літній Тіберій — погорджуваний — ‘встав’, узявши на себе роль римського імператора та північного царя.

      9. Як сталося, що Тіберій ‘опанував царство лестощами’?

      9 «Тіберій,— говориться в «Новій британській енциклопедії»,— вів із сенатом нечесну політичну гру і майже місяць [після смерті Августа] не дозволяв називати себе імператором». Він сказав сенату, що лише Август був у змозі нести тягар правління Римською імперією, і попросив сенаторів відновити республіку, давши таку владу групі чоловіків, а не одній особі. «Не наважуючись послухатись його,— написав історик Вілл Дюрант,— сенат обмінявся з ним поклонами, аж поки той зрештою прийняв владу». Дюрант додав: «Гру добре зіграли обидві сторони. Тіберій прагнув принципату, тобто він знайшов би якийсь спосіб його уникнути; а сенат боявся та ненавидів його [Тіберія], однак не наважувався знову встановити республіку, що, як і стара, опиралася б на теоретично незалежні збори». Таким чином Тіберій ‘опанував царство лестощами’.

      10. Як були ‘зламані війська, що затоплювали’?

      10 Про «війська, що затоплювали» — військові сили довколишніх царів — ангел сказав: ‘Він затопить [їх] і зламає’. Коли Тіберій став північним царем, його племінник Германік Цезар був командиром римських загонів на річці Рейн. У 15 році н. е. Германік повів своїх людей проти вождя германських племен Армінія і мав певний успіх. Однак ціна цих невеликих перемог була високою, і згодом Тіберій припинив військові операції на території Германії. Замість того він став розпалювати між цими племенами війну, намагаючись таким чином запобігти їхньому об’єднанню. Загалом Тіберій підтримував оборонну зовнішню політику й зосереджувався на зміцненні кордонів. Він зайняв досить вдалу позицію. Таким чином «війська, що затоплювали» трималися під контролем і були ‘зламані’.

      11. Як був ‘зламаний Вождь угоди’?

      11 Також був ‘зламаний’ «Вождь угоди», котру Бог Єгова уклав з Авраамом для благословення всіх родин землі. Ісус Христос був Авраамовим Насінням, обіцяним у цій угоді (Буття 22:18, Ог., 1988; Галатів 3:16). Чотирнадцятого нісана 33 року н. е. Ісус стояв перед Понтієм Пилатом в єрусалимському палаці римського намісника. Єврейські священики звинувачували Ісуса в зраді імператора. Але Ісус сказав Пилату: «Моє Царство не із світу цього... Моє Царство не звідси». Щоб римський намісник не звільнив невинного Ісуса, євреї кричали: «Якщо Його пустиш, то не кесарів приятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться кесареві». Висловивши вимогу стратити Ісуса, вони сказали: «Ми не маєм царя, окрім кесаря!» Згідно із законом про «заподіяння образи величності»,— котрий Тіберій розширив, включивши практично будь-яку образу, завдану цезарю,— Пилат видав Ісуса, щоб його ‘зламали’, тобто розп’яли на стовпі мук (Івана 18:36; 19:12—16; Марка 15:14—20).

      ТИРАН ‘ЗАМИШЛЯЄ СВОЇ ЗАДУМИ’

      12. а) Хто поєднався з Тіберієм? б) Як Тіберій ‘зміцнився малим народом’?

      12 Продовжуючи пророкувати про Тіберія, ангел сказав: «Від часу поєднання з ним він робитиме оману, і підійметься, і зміцниться малим народом» (Даниїла 11:23). Члени римського сенату законно ‘поєдналися’ з Тіберієм, і він формально залежав від них. Але Тіберій був оманливим, бо насправді ‘зміцнявся малим народом’. Той малий народ — це римська преторіанська гвардія, що таборилася неподалік від мурів Рима. Її близьке розташування залякувало сенат і допомагало Тіберію тримати під контролем будь-яке повстання населення проти його влади. Тож, опираючись на якихось 10 000 преторіанців, Тіберій залишався міцним.

      13. У чому Тіберій перевершив своїх прабатьків?

      13 Ангел пророчо додав: «Він увійде непомітно в ситу округу, і зробить те, чого не робили батьки його та батьки його батьків. Він порозкидає їм награбоване, і здобич, і маєток, і на твердині буде замишляти свої задуми, але до часу» (Даниїла 11:24). Тіберій усіх в усьому підозрював, за наказами цього правителя багатьох було вбито. Другий період його правління відзначався терором, який в основному здійснювався під впливом Сеяна, командира преторіанської гвардії. Зрештою підозра впала на самого Сеяна, якого теж було страчено. Тиранізуючи народ, Тіберій перевершив своїх прабатьків.

      14. а) Яким чином Тіберій порозкидав по всіх римських провінціях «награбоване, і здобич, і маєток»? б) Як ставились до Тіберія на час його смерті?

      14 Однак Тіберій порозкидав «награбоване, і здобич, і маєток» по всіх римських провінціях. На час його смерті всі підкорені народи жили в достатку. Податки були невисокими. Він міг бути щедрим до людей з тих місцевостей, де була скрута. Якщо солдати або урядові особи когось пригноблювали чи порушували закон, то могли зазнати кари від імператора. Залізна рука утримувала в державі громадську безпеку, а поліпшені системи зв’язку сприяли торгівлі. Тіберій подбав про те, щоб управління велося справедливо й надійно як у Римі, так і по всій державі. Закони удосконалилися, а завдяки тому, що Тіберій сприяв здійсненню реформ, запроваджених Августом Цезарем, було поліпшено цивільний та моральний кодекс. Однак Тіберій ‘замишляв свої задуми’, тому римський історик Таціт написав, що він був лицеміром і вмів майстерно прикидатися. На час смерті Тіберія в березні 37 року н. е. його стали називати тираном.

      15. Які обставини склалися в Римі наприкінці першого та на початку другого століть н. е.?

      15 Наступниками Тіберія, які виконували роль північного царя, були Гай Цезар (Калігула), Клавдій I, Нерон, Веспасіан, Тіт, Доміціан, Нерва, Траян та Адріан. У «Новій британській енциклопедії» говориться: «Наступники Августа переважно продовжували дотримуватися його адміністративної політики та будівельної програми, хоча за їхнього правління було менше нововведень і більше хвастощів». Та сама енциклопедія далі говорить: «Наприкінці першого та на початку другого століть Рим досяг вершини своєї величі й був найбільш заселеним». Хоча в той час Рим стикався з деякими проблемами на своїх кордонах, його перша передречена сутичка з південним царем відбулася в третьому столітті н. е.

      ЗБУДЖЕНИЙ ПРОТИ ПІВДЕННОГО ЦАРЯ

      16, 17. а) Хто взяв на себе роль північного царя, згаданого в Даниїла 11:25? б) Хто зайняв становище південного царя і як це сталося?

      16 Божий ангел продовжував проголошувати пророцтво: «Він [північний цар] збудить свою силу та своє серце на південного царя з великим військом. А південний цар підготується до війни з військом великим та дуже міцним, та [північний цар] не встоїть, бо замишляють на нього задуми. А ті, що їдять його поживу, поб’ють його, і його військо позаливає край [«розсиплеться», Хом.], і попадають численні забиті» (Даниїла 11:25, 26).

      17 Приблизно 300 років після того, як Октавіан зробив Єгипет римською провінцією, римський імператор Авреліан взяв на себе роль північного царя. Тим часом Септімія Зіновія, цариця римської колонії Пальміри, зайняла становище південного царяa. (Дивіться інформацію в рамці «Зіновія — войовнича цариця Пальміри», сторінка 252). У 269 році н. е. пальмірська армія захопила Єгипет під приводом того, що хотіла нібито забезпечити там спокій для Риму. Зіновія прагнула зробити Пальміру головним містом на сході і стати правителькою римських східних провінцій. Стривожений прагненнями Зіновії, Авреліан збудив «свою силу та своє серце», щоб вирушити проти неї.

      18. Чим закінчився конфлікт між імператором Авреліаном, який виступав у ролі північного царя, та царицею Зіновією — південним царем?

      18 Як правляча сила, очолювана Зіновією, південний цар ‘підготувався’ до війни проти північного царя «з військом великим та дуже міцним», яке мало двох полководців — Завдія та Заббая. Але Авреліан взяв Єгипет і тоді вирушив у Малу Азію та Сирію. Коло Емесси (тепер Хомс) Зіновія зазнала поразки, після чого вона відступила до Пальміри. Коли Авреліан оточив це місто, Зіновія хоробро захищала його, проте без успіху. Вона та її син втекли у напрямку Персії, але біля річки Євфрат їх захопили римляни. Мешканці Пальміри здали своє місто у 272 році н. е. Авреліан не вбив Зіновії, а зробив її окрасою своєї тріумфальної процесії через Рим, що відбулася у 274 році н. е. Решту свого життя вона провела як римська матрона.

      19. Як Авреліан упав, через те що ‘на нього замишляли задуми’?

      19 Авреліан теж ‘не встояв, бо замишляли на нього задуми’. У 275 році н. е. він вирушив у похід проти персів. Коли цей імператор чекав у Фракії слушної нагоди, щоб переправитись через протоку Босфор до Малої Азії, ті, що ‘їли його поживу’, змовились проти нього і ‘побили’ його. Він збирався покарати свого секретаря Ероса за порушення закону. Але Ерос вигадав список імен деяких офіцерів, нібито призначених до страти. Коли офіцери побачили цей список, то склали змову і вбили Авреліана.

      20. Як ‘військо’ північного царя ‘розсипалося’?

      20 Смерть імператора Авреліана не поклала краю діяльності північного царя. Йому на зміну прийшли інші римські правителі. Був час, коли імперією правили два імператори — на сході і на заході. Під правлінням тих чоловіків ‘військо’ північного царя ‘розсипалося’, а внаслідок вторгнень германських племен з півночі ‘попадали численні забиті’. У четвертому столітті н. е. через римські кордони прорвалися готи. Навали продовжувались, одна навала йшла слідом за іншою. У 476 році н. е. начальник однієї з германських дружин Одоакр скинув останнього імператора, що правив у Римі. На початку шостого століття Західна Римська імперія розпалася, і германські королі правили в Британії, Галлії, Іспанії, Італії та Північній Африці. Східна частина імперії проіснувала аж до XV століття.