Морські шляхи до Александрії та Рима

Коли римляни підкорили завойовані Александром землі, Рим став головним ринком збуту дорогоцінних східних товарів: слонової кістки з Африки, пахощів з Аравії, спецій та коштовного каміння з Індії і навіть шовку з Китаю. Кораблі з товарами прибували до двох головних портів на єгипетському узбережжі Червоного моря — Береніки та Міос-Ормоса. З обох портів каравани доставляли привезений крам до Коптоса, який лежав на Нілі.

З Коптоса товари переправляли Нілом, головною артерією Єгипту, до Александрії. Там їх завантажували на кораблі, які вирушали в Італію та інші краї. Дістатися до Александрії можна було також каналом, який з’єднував крайню північну точку Червоного моря (біля сучасного Суеца) з Нілом. Звичайно, Єгипет та його морські порти лежали порівняно недалеко від території, де проповідував Ісус, тож до них було легко добратися.

Як писав Страбон, грецький географ I століття, в його дні 120 александрійських торгових кораблів щороку вирушали з Міос-Ормоса в Індію. З того часу до нас дійшов один довідник з навігації. Він, очевидно, був укладений грекомовним єгипетським купцем і став у пригоді іншим торговцям. Що ж нам розповідає ця стародавня книга?

Відомий за своєю латинською назвою, «Periplus Maris Erythraei» («Плавання Еритрейським морем»), путівник містить інформацію про морські шляхи, що простягалися в південному напрямку від Єгипту аж до Занзібару. Описуючи подорожі на схід, автор зазначає відстані, місця стоянок та ринки. Він також подає перелік тамтешніх товарів і вказує поселення вздовж південного узбережжя Аравії, західного берега Індії на південь до Шрі-Ланки та східного узбережжя Індії на північ до річки Ганг. Точний і яскравий опис у путівнику наводить на думку, що його автор особисто побував у всіх тих місцях.

Уродженці Заходу в Індії

В Індії купців із Заходу називали явана. Згідно з путівником, у I столітті вони регулярно плавали в Музирис, що неподалік південного мису Індіїa. Ці торговці часто згадуються в тамільській поезії перших століть нашої ери. Один з творів каже: «Гарні кораблі явана прибули з золотом, а повернулись завантажені перцем. Увесь Музирис наповнився галасом». В іншому вірші розповідається, як принца з південної Індії частували запашним вином, привезеним явана. Серед західних товарів, які користувались попитом в індійців, також були скляні вироби, метал, корали і текстиль.

Археологи знайшли багато підтверджень того, що в Індію потрапляли товари із Заходу. Наприклад, в Арикамеду (південно-східне узбережжя Індії) знайшли черепки римського посуду та глеків для вина. На них були клейма гончарів з міста Ареццо (центральна Італія). В одному джерелі говориться: «В уяві дослідника постають яскраві картини, коли у наносних шарах Бенгальської затоки він знаходить уламки з іменами італійських ремісників, чиї горна стоять на околицях Ареццо». Про існування торгівлі між Середземномор’ям та Індією також свідчить велика кількість золотих і срібних римських монет, знайдених у південній Індії. Більшість із них датовані I століттям н. е. і містять зображення римських імператорів Августа, Тіберія та Нерона.

Схоже, римляни засновували на півдні Індії постійні торгові поселення. Про це свідчить Таблиця Пойтінґера — стародавня карта, середньовічна копія якої збереглася до наших днів. Вважається, що ця карта зображає римський світ I століття. Серед іншого на ній позначено храм Августа в Музирисі. Як сказано в одній книжці, «таку споруду могли побудувати лише піддані Римської імперії, і, очевидно, ті з них, хто постійно жив у Музирисі або перебував там довгий час» («Rome’s Eastern Trade: International Commerce and Imperial Policy, 31 BC–AD 305»).

У римських документах згадується про візит принаймні трьох індійських посольств до Риму під час правління Августа (27 рік до н. е.—14 рік н. е.). Як говориться в одній праці, «ті посольства мали важливі дипломатичні наміри». Приміром, вони хотіли досягти згоди стосовно того, де здійснювати міжнародні торгові операції, збирати мито та де жити іноземцям.

Документ «Хоу Хань-шу» («Історія Пізньої Хань»), який охоплює період від 23 року н. е. до 220 року н. е., вказує дату однієї з таких далеких подорожей. Згідно з цим документом, 166 року посли царя Ан-Туна, який правив Дацинем, прибули до китайського двору і піднесли дар імператору Хуань-ді. Дацинем китайці називали Римську імперію. Ан-Тун — очевидно, відповідник до Антоніна (родового імені тодішнього римського імператора Марка Аврелія). Історики підозрюють, що до китайського імператора завітали зовсім не посли, а підприємливі західні торговці, які прагнули без посередників купувати в китайців шовк.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 22]

Скарги імператора

У 22 році н. е. римський імператор Тіберій скаржився на пожадливість своїх підданих. Знать нестримно жадала розкоші. Римські матрони невгамовно прагнули коштовностей. Через це швидко тануло багатство імперії, переходячи в руки «чужинних або ворожих націй». Римський історик Пліній Старший (23—79 роки н. е.) теж нарікав на таке марнотратство. Він писав: «Кожного року Індія, Китай і Аравія отримують від нашої імперії щонайменше 100 мільйонів сестерціївb. В таку ціну обходяться нам розкіш і жінки».

[Примітка]

[Відомості про джерело]

Museo della Civiltà Romana, Roma; Todd Bolen/Bible Places.com