Ворожа тактика

Щоб послабити віру Божих служителів або змусити їх скоритись, комуністи використовували шпигунів, зрадників, вдавались до тортур і брехні та погрожували смертю. До шпигунства залучали сусідів, колег по роботі, відступників, членів сім’ї та агентів служби «Секурітате». Агенти навіть проникали в збір: вони прикидались, ніби цікавляться правдою, і вивчали теократичні терміни. Ці «фальшиві брати» завдали великої шкоди і призвели до багатьох арештів. Один з таких «братів», на ім’я Шаву Ґабор, навіть займав в організації відповідальне становище. Його викрили 1969 року (Гал. 2:4).

Агенти служби безпеки також стежили за окремими братами і цілими сім’ями, використовуючи приховані мікрофони. Тімотей Лазер говорить: «Коли я сидів у в’язниці через християнський нейтралітет, “Секурітате” постійно викликала моїх батьків і молодшого брата в головне управління на допити, які не раз тривали по шість годин. Одного разу вони понаставляли в нашому домі пристрої для підслуховування. Того вечора мій брат, який був електриком, помітив, що електролічильник крутиться надто швидко. Він обдивився все навколо і знайшов два пристрої. Брат зняв їх, але спочатку сфотографував. Наступного дня агенти “Секурітате” прийшли і вимагали повернути їм їхні іграшки, як вони самі їх називали».

Брехлива пропаганда поширювалась через статті, які вже друкувалися в інших комуністичних країнах. Наприклад, статтю «Єговістська секта та її реакційна діяльність» було взято з однієї російської газети. Стаття звинувачувала Свідків Єгови в тому, що вони «є типовою політичною організацією», мета якої «проводити підривну діяльність у соціалістичних країнах». Вона також спонукувала читачів повідомляти про тих, хто поширював вчення Свідків. Однак проникливі люди розуміли, що цей політичний заклик з боку влади вказував на провал її зусиль, адже вона непрямо повідомила, що Свідки Єгови не замовкли і надалі залишаються активними.

Коли агенти «Секурітате» хапали брата чи сестру, їхня жорстокість не мала меж. Щоб змусити жертву заговорити, вони навіть застосовували хімічні речовини, які впливають на мозок та нервову систему. Мішенню таких знущань став Самойле Береян. Він розповідає: «Почавши допит, вони змусили мене прийняти якийсь порошок, від якого шкоди було більше, ніж від побоїв. Невдовзі я відчув, що зі мною щось негаразд. Мене хитало в різні боки, і я не міг піднятись по сходах. У мене з’явилось хронічне безсоння. Було важко зосереджуватись, розмовляючи, я постійно затинався.

Мій фізичний стан погіршувався. Приблизно через місяць я втратив смак, система травлення повністю розладналась, я мав відчуття, ніби усі мої суглоби позміщувались. Мене все боліло. Ноги так сильно пітніли, що взуття розвалилося через два місяці і я був змушений його викинути. Слідчий кричав: “Чому ти постійно обманюєш? Хіба ти не бачиш, що від тебе лишилося?” Я стримував себе, щоб не вибухнути гнівом». З часом брат Береян цілком одужав.

«Секурітате» теж вдавалася до психологічного тиску. Алекса Бойчук пригадує: «То була найжахливіша ніч у моєму житті. Мене розбудили і завели в приміщення, де я міг чути, як б’ють одного брата. Потім я чув, як плаче сестра, а ще згодом почув мамин голос. Ліпше було самому зазнавати тортур, аніж усе це слухати».

Братам казали, що їх відпустять, якщо вони викажуть імена інших Свідків, а також місця і час зустрічей. Дружин заохочували покинути своїх ув’язнених чоловіків, щоб їхні діти мали ліпше майбутнє.

Держава відбирала у братів майно і змушувала їх працювати в колгоспах. Робота була стерпною, проте усі чоловіки мали відвідувати політичні мітинги, які проводились досить часто. Тих, хто не ходив на такі зустрічі, висміювали, а зарплатню врізали до копійок. Звичайно ж, це створювало труднощі для Свідків Єгови, які не брали участі в політичній діяльності.

Обшукуючи доми Свідків, представники влади забирали особисті речі, зокрема ті, що можна було продати. А взимку вони часто розбивали пічки, які служили єдиним джерелом тепла в домі. Чому вони це робили? З їхніх слів, пічки були чудовим сховком для літератури. Проте це не змусило братів замовкнути. Як ми побачимо, навіть ті, хто пережив злидні та знущання у в’язницях і таборах, продовжували свідчити про Єгову і потішати один одного.

Прославлення Єгови в таборах і в’язницях

Окрім в’язниць, у Румунії існувало три великих виправно-трудових табори. Один був розташований у дельті Дунаю, другий на Великому острові Бреїла, а третій на каналі, який сполучує Дунай з Чорним морем. Відтоді, як почали правити комуністи, Свідки часто зустрічали в тюрмах своїх колишніх переслідувачів, яких арештовували за підтримку старого режиму. Один брат, районний наглядач, перебував у в’язниці разом з 20 священиками! Безсумнівно, що в такому товаристві він мав нагоду провести багато цікавих розмов.

Інший ув’язнений брат довго розмовляв з професором богослов’я, який раніше екзаменував кандидатів у священики. Брат швидко побачив, що той практично не знав Біблії. Серед в’язнів, які слухали розмову, був один армійський генерал.

Він спитав: «Як же це можливо, що звичайний ремісник знає Біблію ліпше за вас?»

На що професор відповів: «У богословських семінаріях ми вивчаємо церковні традиції і все, що з ними пов’язане, але не Біблію».

Така відповідь не задовольнила генерала. Він сказав: «Ми вірили у вашу обізнаність, але я бачу, що нас безсоромно обманювали».

З часом багато в’язнів набули точне знання про правду і присвятили своє життя Єгові. Серед них був один чоловік, якого за розбій засудили на 75 років позбавлення волі. Той чоловік настільки змінився, що це привернуло увагу в’язничного керівництва. Воно навіть призначило йому роботу, яку зазвичай не доручали особам, котрі відбували покарання за крадіжку. Він ходив у місто без охорони і купував для в’язниці різний крам.

І все-таки життя в’язнів було важке; бракувало харчів. Вони навіть просили, щоб картоплю не чистили, аби мати трохи більше їжі. В’язні також їли різні корінці, траву, листя та інші рослини, щоб наповнити шлунки. Дехто помирав від недоїдання, і всі хворіли на дизентерію.

Влітку брати копали в дельті Дунаю землю і транспортували її для будівництва греблі. Зимою вони зрізали очерет, стоячи прямо на кризі. Спали на старому, залізному поромі, де було холодно і брудно. Братам дошкуляли воші. Охоронці були жорстокими і виявляли байдужість, навіть коли хтось із в’язнів помирав. Незважаючи на такі умови, брати підкріпляли один одного і допомагали зберігати духовність. Розгляньмо приклад Діонісіе Вирчу.

Перед звільненням Діонісіе один офіцер спитав його: «Ну, то що, Вирчу, чи перебування у в’язниці змінило твою віру?»

«Послухайте,— сказав Діонісіе,— якби вам хтось запропонував проміняти доброякісний костюм на якесь шмаття, ви б на це погодились?»

«Таж ні»,— відповів офіцер.

«От і мені протягом ув’язнення ніхто не запропонував нічого ліпшого за мою віру. То навіщо ж мені її міняти?»

Після цього офіцер потиснув Діонісіе руку і сказав: «Ти вільний, Вирчу. Бережи свою віру».

Брати і сестри, подібно до Діонісіе, були звичайними людьми. Свою відвагу і духовну силу вони черпали з віри в Єгову. А підтримували вони цю віру у справді дивовижний спосіб (Прип. 3:5, 6; Фил. 4:13).

[Ілюстрація на сторінці 117]

Пристрій для підслуховування, який використовували агенти «Секурітате».

[Ілюстрація на сторінці 120]

Виправно-трудовий табір у Періправі, що в дельті Дунаю.