Разом зі стрімким ростом вісників Царства наростала і протидія. На початку Першої світової війни братів почали переслідувати представники політичних та релігійних сил.

Противники використовують воєнну лихоманку

Представники влади, сповнені націоналістичних почуттів та підбурені духівництвом, не мирилися з тими, хто не виявляв патріотизму і не був готовий воювати за свою країну. Тому, коли почалася Перша світова війна, багатьох братів арештовували і кидали до в’язниць. Декого навіть стратили. Серед таких був нещодавно одружений Іоан Рус зі села Петрешті-де-Міжлок, яке лежить на південь від Клуж-Напоки.

Онук рідної сестри Іоана, на ім’я Даніел, розповідає: «У 1914 році Іоана Руса покликали до армії. Оскільки він відмовився йти на війну, його відправили в Бухарест і там засудили на смерть. Перед стратою його змусили вирити собі могилу та стати біля неї лицем до націленої зброї. Офіцер дозволив Іоану сказати перед смертю кілька слів. Іоан вирішив помолитися вголос. Зворушені молитвою солдати завагались і не змогли виконати вирок. Тоді офіцер відвів убік одного з них і пообіцяв, що дасть йому оплачувану відпустку на три місяці, якщо той застрелить в’язня. Солдат погодився і заробив свою відпустку».

У 1916 році братів Кісса і Сабо також заарештували й ув’язнили на п’ять років. Оскільки суд відніс братів до категорії «небезпечних» злочинців, то їх півтора року тримали в одиночних камерах у в’язниці посиленого режиму міста Аюд. Чому ж Йожеф і Кароль вважалися «небезпечними»? Як сказав суддя, вони «проголошували вчення, які не узгоджувалися з офіційно визнаними». Іншими словами, братів ув’язнили не просто тому, що вони відмовлялись убивати, а й тому, що вони поширювали біблійні істини, які розходилися з традиційними вченнями.

Перебуваючи у в’язниці, Йожеф і Кароль писали до зборів і груп підбадьорливі листи. В одному з них говорилося: «Які ж ми щасливі, що наш добрий небесний Батько, котрому належить наша вдячність, хвала і пошана, дозволив світлу сяяти через “Вартову Башту”. Ми сподіваємось, що наші брати цінують “Вартову Башту” і бережуть її, наче мерехтливий вогник свічки в бурю». Обох братів звільнили 1919 року. Це було дуже вчасно, оскільки наступного року вони допомогли заснувати філіал.

Опір духівництва посилюється

Коли 1918 року закінчилася Перша світова війна, духівництво продовжувало чинити опір Божому народові. Один священик прилюдно критикував Дослідників Біблії за їхній погляд на безсмертя душі та роль Марії. Він писав: «Їхнє [Дослідників Біблії] прагнення ліпшого життя на землі — справжнє божевілля. Вони стверджують, що всі ми брати і сестри і що люди з усіх народів — рівні». Він також нарікав, що проти Дослідників Біблії важко порушити судову справу, тому що вони «прикидаються праведними, побожними, миролюбними і смиренними».

У 1921 році священики з Буковини написали в Міністерство внутрішніх справ і Міністерство юстиції листи з вимогою заборонити діяльність Дослідників Біблії. Роздратовані церковнослужителі виступали проти народу Єгови всюди, де тільки поширювалась правда. Православні, католицькі та інші церкви почали цькувати Божих слуг: вони спонукували окремих осіб та цілі натовпи нападати на братів. Ось що писали представники філіалу до всесвітнього центру: «У цій країні члени духівництва займають надто багато державних посад і наша праця певною мірою залежить від їхньої ласки. Усе було б добре, якби вони дотримувались законів, проте вони зловживають своєю владою».

У відповідь на зливу нарікань з боку духівництва Міністерство у справах релігії надало повноважень правоохоронним органам: тепер вони могли перешкоджати народу Єгови проповідувати та збиратися разом. Під впливом церковнослужителів поліція арештовувала братів на підставі фальшивих звинувачень у тому, що вони порушують громадський спокій. І оскільки закон не був чітко сформульований, вироки різнилися. Добра поведінка братів також становила проблему для противників. Один суддя сказав: «Дослідників Біблії важко засудити, тому що вони наймиролюбніші з усіх людей».

А втім, переслідування посилилось, і наприкінці 1926 року «Вартову Башту» заборонили. Однак духовна пожива продовжувала надходити — брати просто змінили назву журналу. Починаючи з 1 січня 1927 року, румунське видання називалось «Жнива». Пізніше журнал мав назву «Світло Біблії» і зрештою — «Світанок». Угорське видання було змінене на «Християнський пілігрим», потім на «Євангеліє» і нарешті — «Журнал для тих, хто вірить у кров Христа».

[Ілюстрація на сторінці 84]

У час сильних переслідувань літературу видавали під різними назвами.