«Ти збираєшся мене вбити?»

У своїх проповідях священики сильно критикували Свідків Єгови. Вони також продовжували тиснути на владу, аби вона заборонила нашу діяльність. Щоб переслідувати братів, Міністерство у справах релігії, яке служило політичним знаряддям в руках духівництва, надалі використовувало поліцію. Одного разу начальник поліції і ще інший офіцер незаконно вдерлись у будинок, де проводились християнські зібрання.

— Покажіть мені дозвіл на проведення релігійних служб,— сказав начальник господарю (назвімо його Ґеорґе).

Підозрюючи, що начальник не мав письмового розпорядження, Ґеорґе відказав: «На якій підставі ви увійшли до мого будинку?»

Чоловік не мав, що відповісти, тож Ґеорґе попросив його піти геть. Начальник неохоче попрямував до дверей. Однак коли він виходив, то наказав іншому офіцерові охороняти дім і заарештувати Ґеорґе, якщо він захоче вийти з будинку. Згодом, коли Ґеорґе таки вийшов, офіцер хотів заарештувати його «в ім’я закону».

— В ім’я якого закону? — поцікавився Ґеорґе.

— Я маю ордер на ваш арешт,— заявив тоді офіцер.

Ґеорґе — колишній поліцейський — добре знав закони, тож він попросив показати йому ордер. Як і сподівався Ґеорґе, офіцер не мав такого ордера. Не маючи законних підстав для арешту, він спробував залякати Ґеорґе і зарядив рушницю.

— Ти збираєшся мене вбити? — спитав Ґеорґе.

— Ні,— вигукнув офіцер,— я ж не божевільний.

— Якщо так,— сказав Ґеорґе,— то чому ти зарядив зброю?

Побачивши безглуздість своїх дій, офіцер пішов геть. Щоб історія більше не повторилася, Ґеорґе подав на начальника поліції позов до суду за те, що він порушив недоторканність приватних володінь. На диво, начальника оштрафували і засудили на 15 діб.

В іншому випадку літній брат дав чудове свідчення в суді. Суддя тримав у руці дві книжки, опубліковані Свідками Єгови. Трясучи книжками перед лицем брата, суддя звинувачував його в поширенні релігійної пропаганди.

У відповідь на це брат сказав: «Якщо ви засуджуєте мене тому, що я проголошую правду з Божого Слова, то я вважатиму це не покаранням, а великою честю. Господь Ісус наказав своїм послідовникам радіти, коли їх переслідуватимуть за праведність, бо саме так поводились і з пророками давнини. Самого Ісуса переслідували і навіть стратили, і не тому, що він був злочинцем, а тому, що він говорив правду, яку відкрив йому Бог».

Далі брат сказав: «Тож якщо цей суд засуджує мене через те, що я проголошую Ісусову звістку за допомогою цих двох книжок, то суд засуджує людину, яка не вчинила злочину». Суддя зняв звинувачення.

‘Ніде брати не проповідують у тяжчих умовах’

Після 1929 року ціни на сільськогосподарські товари дуже впали, поширилось безробіття, почалися політичні заворушення. Усе це призвело до виникнення екстремістських політичних течій, у тому числі фашизму. Крім того, у 30-ті роки Румунія поступово потрапила під вплив нацистської Німеччини. Для Свідків Єгови такий розвиток подій не віщував нічого доброго. У «Щорічнику» за 1936 рік говорилося: «Ніде в світі братам не доводиться виконувати працю в таких тяжких умовах, як братам у Румунії». З 1933 до 1939 року проти Свідків Єгови розглядалося 530 судових справ. Щоразу обвинувачі вимагали заборонити нашу діяльність і закрити офіс в Бухаресті.

Зрештою 19 червня 1935 року о восьмій годині вечора в офіс приїхала поліція і пред’явила, як пізніше з’ясувалося, незаконний ордер. Вона конфіскувала документи і понад 12 000 брошурок та поставила вартового. Одному брату вдалося вислизнути через чорний хід та зв’язатися з адвокатом, який був також сенатором і добре ставився до Свідків. Той чоловік зателефонував до відповідних органів влади і допоміг скасувати незаконні рішення. Усі документи було повернено. Однак свобода тривала недовго.

Двадцять першого квітня 1937 року Міністерство у справах релігії видало постанову, яку опублікували в урядовому бюлетені та в інших газетах. У постанові говорилося, що діяльність Свідків Єгови в Румунії суворо заборонена і що всіх, хто розповсюджує чи навіть читає їхню літературу, буде заарештовано і покарано, а саму літературу — конфісковано.

Брати подали апеляцію. Але міністр, причетний до ухвалення постанови, розумів, що рішення про заборону було погано обґрунтованим, і тому три рази відкладав слухання справи. Потім король Кароль II проголосив у Румунії свою диктатуру. Тож слухання так і не відбулось. У червні 1938 року видали новий наказ проти Свідків Єгови. І брати знову подали позов. Вони також написали офіційного листа королю, повідомивши, що публікації Свідків мають освітній характер і що вони не закликають до підривної діяльності чи масових заворушень. У листі теж зазначалося, що вже раніше суд наглядової інстанції виніс рішення у цій справі. Король передав лист у Міністерство в справах релігії. Якою була реакція? Другого серпня 1938 року міністерство закрило і опечатало офіс у Бухаресті.

У ті скрутні часи багатьох братів, навіть цілі сім’ї, заарештовували і кидали до в’язниць, інколи лише за те, що вони співали пісень Царства у себе вдома. Терміни покарання були різні — від трьох місяців до двох років. Хто ж зраджував наших братів? Чимало з них постраждало через людей, які, за намовою духівництва, стежили за Свідками. Аби вивідувати інформацію, ці люди прикидалися майстрами, торговцями тощо.

Затримували всіх, у кого знаходили літературу. Один брат, який працював лісорубом, завжди носив із собою Біблію та «Щорічник». Якось поліція обшукувала особисті речі працівників і знайшла літературу брата. Його арештували і змусили йти пішки 200 кілометрів до місця, де відбувся суд. Брата засудили до 6 місяців тюрми. У той час в’язниці були переповнені, там було страшно брудно і все кишіло вошами. Єдиною їжею в’язнів була ріденька юшка.

Новий уряд тимчасово скасував конституцію і видав декрет, згідно з яким офіційно визнаними вважилися лише дев’ять релігій. Головними серед них були православна, католицька і лютеранська. Заборона діяльності Свідків Єгови лишалася в силі. Всюди панував безлад, а в жовтні 1940 року німецькі війська окупували країну. За таких надзвичайно важких обставин листування між Румунією і центральноєвропейським філіалом у Швейцарії майже припинилось.