Після 20 років боротьби з сусідніми народами хан на ім’я Темучин (бл. 1162—1227) об’єднав і очолив монгольські племена. Пізніше до його війська долучилися татари, які були мусульманами і походили з тюрків. Коли безжалісна монгольська навала вирушила на захід, налякані європейці назвали загарбників тартарамиb. У 1206 році Темучина, якому було трохи за сорок, проголосили Великим ханом, або Чингісханом. Цей титул також міг означати «могутній правитель» чи «владика владик».

Верхи на конях орди Чингісханових лучників блискавично і з несамовитою люттю нападали на ворога. Нерідко монголи вели по кілька битв на раз, а фронти бойових дій простягалися на тисячі кілометрів. Одна енциклопедія, говорячи про військовий хист Чингісхана, каже, що хана «можна порівняти до Александра Македонського або до Наполеона» («Encarta Encyclopedia»). Перський історик Джузджані, сучасник Чингісхана, писав, що той був «надзвичайно енергійною, проникливою, обдарованою і розумною людиною». Проте Джузджані також назвав Чингісхана «жорстоким убивцею».

Імперія розростається

У часи Чингісхана на півночі Китаю правили маньчжури, які називали свою династію Цзінь («золота»). Щоб досягти маньчжурських володінь, монголи перетнули сувору пустелю Гобі. Вона не становила великої перешкоди для кочівників, які могли вижити, споживаючи тільки молоко і кров коней. Чингісхан заволодів Китаєм та Маньчжурією, однак битви продовжувались там ще 20 років. З Китаю Чингісхан привіз учених, ремісників, купців, а також інженерів, котрі потім виготовляли для монголів облогові знаряддя. Серед цих знарядь були катапульти та глечики із запалювальною сумішшю.

Здобувши контроль над Великим шовковим шляхом — головною торговельною артерією, що вела на захід — Чингісхан захотів налагодити зв’язки із сусіднім тюркським султаном Мухаммедом. Цей шах правив великою імперією. Вона охоплювала території сучасного Афганістану, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану і більшої частини Ірану.

У 1218 році монгольський караван прибув до кордонів султанських володінь. Але купців стратив місцевий правитель і цим поклав початок подіям, що призвели до першого нападу монголів на мусульманську державу. У наступні три роки кочівники, яких, за словами очевидців, було більше, ніж мурах, безжалісно грабували та спалювали міста й поля, масово вбиваючи підданих султана. Живими лишали тільки тих, хто володів корисними для загарбників ремеслами.

Потім монгольське військо, яке налічувало приблизно 20 000 чоловіків, вирушило в степи Північного Кавказу через Азербайджан і Грузію. Воно знищувало будь-яку армію, котра ставала на його шляху. Винятком не було і 80-тисячне руське військо. Подолавши 13 тисяч кілометрів, монголи обігнули Каспійське море. На думку декого, це був один із найвизначніших кінних походів в історії. Низка отриманих монголами перемог заклала основу для їхніх подальших завоювань у Східній Європі.

Наступники Чингісхана

Після смерті Чингісхана влада перейшла до рук Угедея — третього з чотирьох синів, яких народила Великому хану головна дружина. Угедей тримав під контролем завойовані батьком землі та збирав данину з васальних правителів. Він також завершив підкорення династії Цзінь на півночі Китаю.

Щоб утримувати імперію і вести звичне для монголів марнотратне життя, потрібні були нові засоби. Тож Угедей вирішив піти війною на землі, які монголи ще не грабували. Він розпочав набіги на Європу і Південний Китай, де правила династія Сун. У Європі Угедей здобув чимало перемог, а от у Китаї йому не поталанило. Незважаючи на деякі здобутки, монголам не вдалося завоювати головної території, підвладної правителям Сун.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Чингісхан