Гаспар Нійонгіра пригадує, як у ті часи ширилась добра новина: «Я охрестився 1978 року. Тоді багато людей пізнавало правду, і це дуже непокоїло священиків. Наші конгреси відвідувало сотні осіб. Коли ми виходили проповідувати, складалось враження, що вилітав рій сарани! Досить часто група приблизно з 20 вісників, вирушаючи з центру Кігалі, проповідувала аж до містечка Каномбе, що було майже за 9 кілометрів. У Каномбе вісники зупинялись на обід, а потім ішли далі, проповідуючи ще 7 кілометрів, до міста Масаки. Там вони сідали на автобус і ввечері повертались до Кігалі. Так само запопадливо вісники свідчили і в інших частинах Руанди. Тому не дивно, що людям здавалося, ніби в країні тисячі Свідків Єгови.

Скажімо, на зібрання в Кігалі у той час приходило понад 200 осіб. Спершу священики не зважали на діяльність Свідків, адже нас було досить мало. Однак згодом, коли нас побільшало, деякі священики почали заявляти, що Свідки Єгови становлять загрозу державі.