Гаспар Нійонгіра пригадує, як у ті часи ширилась добра новина: «Я охрестився 1978 року. Тоді багато людей пізнавало правду, і це дуже непокоїло священиків. Наші конгреси відвідувало сотні осіб. Коли ми виходили проповідувати, складалось враження, що вилітав рій сарани! Досить часто група приблизно з 20 вісників, вирушаючи з центру Кігалі, проповідувала аж до містечка Каномбе, що було майже за 9 кілометрів. У Каномбе вісники зупинялись на обід, а потім ішли далі, проповідуючи ще 7 кілометрів, до міста Масаки. Там вони сідали на автобус і ввечері повертались до Кігалі. Так само запопадливо вісники свідчили і в інших частинах Руанди. Тому не дивно, що людям здавалося, ніби в країні тисячі Свідків Єгови. Через це проти нас висували різні звинувачення і тиснули на владу, аби заборонити нашу діяльність».

Високі моральні принципи та біблійні істини, яких навчали Свідки, подобались не кожному. Особливо стурбованими були священики, побачивши, що стільки людей позитивно відгукуються на добру новину. Брат Руакабубу пригадує: «Багато активних католиків, протестантів, зокрема адвентистів, писали листи-відречення до своїх колишніх церков. Один брат порівняв проповідницьку працю до пожежі, яка охопила всі панівні релігії. Скажімо, на зібрання в Кігалі у той час приходило понад 200 осіб. Спершу священики не зважали на діяльність Свідків, адже нас було досить мало. Однак згодом, коли нас побільшало, деякі священики почали заявляти, що Свідки Єгови становлять загрозу державі. Приблизно тоді ж архієпископ католицької церкви в Руанді Венсан Нсенгіюмва став членом центрального комітету правлячої політичної партії.