Брат Решке ділиться своїми спогадами: «Коли ті, хто бажає охреститися, на два запитання голосно відповіли: “Єго!” [так], у багатьох по тілу пробігли мурашки. Майбутні брати і сестри вишикувались на полі в чергу, чекаючи на хрещення, аж раптом почалась сильна злива. Але їм це не перешкоджало, бо вони розуміли, що і так зараз будуть мокрі».

Крім Хенка ван Буссела, до Руанди на постійно призначили Ґюнтера Решке, який допомагав вісникам відновити працю проповідування.

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 235, 236]

Єгова вчинив великі й дивовижні діла!

ҐЮНТЕР РЕШКЕ

РІК НАРОДЖЕННЯ: 1937

РІК ХРЕЩЕННЯ: 1953

ФАКТИ З БІОГРАФІЇ: 1958 року розпочав піонерське служіння і навчався в 43-му класі Школи «Ґілеад». З 1967-го служив у Габоні, Центрально-Африканській Республіці та Кенії. Будучи роз’їзним наглядачем, він відвідував й інші країни. Тепер член комітету філіалу в Руанді.

◼ УПЕРШЕ я приїхав до Руанди в 1980 році. Сюди мене направили з Кенії як обласного наглядача. Тоді в цілій країні було лише сім зборів і 127 вісників. Разом з іншим інструктором я проводив тут перший клас Школи піонерського служіння. У тому класі навчалось 22 піонери, багато з яких досі служать повночасно. Повернувшись до Кенії, я не раз з теплотою згадував ревність руандійських братів та їхнє цінування правди.

У 1996 році я отримав з кенійського філіалу листа, в якому мені запропонували переїхати в Руанду. Я прослужив у Кенії 18 років і полюбив цю країну. Коли ж я приїхав до Руанди, там все ще панувала нестабільність і вночі часто лунали постріли. Проте незабаром мені стало дуже подобатись нове призначання, особливо коли я на власні очі побачив, як Єгова благословляє нашу працю.

Місця для проведення конгресів були доволі простими. Зазвичай брати слухали програму, сидячи на землі чи на каменях, однак вони ніколи не нарікали. Замість басейнів для хрещення використовували великі ями, вистелені брезентом. У багатьох місцях Руанди конгреси й досі проходять у таких умовах. Але з бігом часу було збудовано кілька простих Залів Царства без стін і кілька з розсувними стінами.

Руандійські Свідки з особливою ревністю проголошували добру новину. Скажімо, вісники в Кігалі розпочинали свої зібрання у вихідні вдосвіта, а потім вирушали в служіння і проповідували доти, доки не ставало темно.

У зборах я завжди виділяв час на спілкування з молоддю — майбутніми вісниками, які згодом могли б виконувати більше обов’язків. Багато цих юних осіб безстрашно обстоювали християнські погляди, доводячи, що мають міцні взаємини з Єговою. Як же підбадьорювала мене їхня вірність!

Наприклад, на півдні країни 11-літньому Люку наказали заспівати на уроці державний гімн. Він ввічливо запитав учителя, чи можна замість гімну заспівати одну з наших пісень Царства. Той погодився, і, коли Люк закінчив співати, всі в класі почали аплодувати. Хлопець знав не лише мелодію, але й слова пісні, і це свідчило про його бажання вихваляти Творця. Такі випадки дуже підкріпляли мене. Я також познайомився з сестрою, яку декілька років тому було ув’язнено за проповідування доброї новини. У тюрмі вона народила сина і назвала його Шікама Годарі, що в перекладі з суахілі означає «залишайся непохитним». Шікама живе згідно зі своїм іменем. Нещодавно він закінчив Біблійну школу для неодружених братів і тепер є службовим помічником та спеціальним піонером.

Впродовж багатьох років брати в Руанді зазнавали надзвичайних труднощів. Та попри заборону, громадянську війну і геноцид вони залишались вірними і ревними у служінні. Їхній приклад зворушує мене, і я вважаю за честь співпрацювати з ними! Крім того, за весь той час мої взаємини з Єговою дуже зміцнились, оскільки я постійно відчував його благословення, захист і підтримку. Дійсно, Єгова вчинив великі й дивовижні діла! (Пс. 136:4, НС).