Як розпоряджалися тим, стосовно чого давали обітницю. За обітницею можна було віддати Єгові людину або якесь майно, скажімо землю (виняток становило те, що за Законом вже було відділене для Бога: первістки, перші плоди, десятини тощо) (Лв 27:26, 30, 32). Те, що за обітницею було «освячене» (євр. ко́деш, відокремлене як святе або для священного вжитку), можна було викупити, сплативши у святиню певну суму; не дозволялося викупляти лише чистих тварин (Лв 27:9—27). Але те, що було «присвячене» (євр. хе́рем), заборонялося викупляти, бо це повністю і назавжди ставало майном святині або, якщо було присвячене для знищення, обов’язково мало бути знищене (Лв 27:28, 29, прим.).

Деякі батьки складали обітниці, що стосувалися їхніх дітей; наприклад, Анна дала обітницю щодо Самуїла (1См 1:11; пор. Сд 11:30, 31, 39). У таких випадках діти брали участь у виконанні обітниці.