Скільки чуттів насправді має людина?

«Щодня у вирі подій ми навіть не задумуємось, наскільки складні механізми лежать в основі найпростішого чуттєвого сприйняття» («ЗАГАДКОВІ ЧУТТЯ. СВІТ, НЕПІДВЛАДНИЙ ЛЮДИНІ», АНГЛ.).

УЯВІТЬ, що ви їдете на велосипеді тихою польовою дорогою. Ви тиснете на педалі, а рецептори у ногах допомагають вам крутити їх з такою силою, яка необхідна, щоб підтримувати потрібну швидкість. Завдяки органам рівноваги ви не падаєте, ваші ніздрі вловлюють різні запахи, очі милуються краєвидами, а вуха пестить пташине щебетання. Відчувши спрагу, дістаєте пляшку з напоєм. Ви зробили це за допомогою дотикових рецепторів у пальцях. Ваші смакові цибулини та чутливість до холодного й гарячого допомагають відчути смак напою і його температуру. Рецептори, що містяться під шкірою, повідомляють про силу вітру, а очі — наскільки швидко ви їдете. Шкіра також сповіщає про температуру й вологість повітря, тоді як відчуття часу говорить, як довго ви вже мандруєте. Зрештою внутрішні органи чуття змусять вас відпочити і підкріпитися. Справді, життя — це велична симфонія чуттів!

Лише п’ять чуттів?

Скільки чуттів залучено під час звичайної їзди на велосипеді? Чи лише традиційних п’ять: зір, слух, нюх, смак і дотик? Згідно з «Британською енциклопедією», ці п’ять чуттів перелічив ще стародавній філософ Арістотель. Він «настільки сильно вплинув на загальну думку, що багато людей і досі називають тільки ці п’ять чуттів, ніби жодних інших не існує».

Однак, як сказано у «Британіці», численні вивчення лише чутливості шкіри «виявляють, що у людей більше, ніж п’ять відчуттів». Як це можливо? Певні функції, які колись зараховували до дотику, тепер вважають окремими видами чуття. Наприклад, больові рецептори сприймають і розрізняють механічні, хімічні і термічні подразнення. Інші рецептори чутливі до свербіння і лоскоту. Доведено, що наша чутливість до механічних подразнень поділяється принаймні на два види: поверхову і глибоку. Більш того, у нас є чимало внутрішніх органів чуття. Яку роль вони виконують?

Внутрішні органи чуття

Внутрішні органи чуття реагують на зміни всередині нашого організму. Вони повідомляють нам про голод, спрагу, втому, біль та потребу дихати чи випорожнюватись. Через внутрішні органи чуття, які співпрацюють з нашим біологічним годинником, ми відчуваємо втому під кінець дня, а також наслідки порушення нашого добового ритму, наприклад, коли перетинаємо годинні пояси. По суті, оскільки ми відчуваємо перебіг часу, то усвідомлення часу можна додати до списку наших відчуттів.

До того ж ми маємо вестибулярні рецептори, або органи рівноваги, які містяться у внутрішньому вусі. Вони реагують на земне тяжіння, прискорення й обертання. І зрештою у нас є м’язове чуття, завдяки якому ми відчуваємо напруження м’язів і, навіть заплющивши очі, можемо регулювати позицію й рухи тіла в просторі.

Звичайно, чуттєве сприйняття є не тільки у людей. Тварини теж мають багато різних відчуттів, причому деякі, що притаманні лише їм, справді вражають. У наступній статті ми поговоримо про чуття у світі тварин, а також детальніше розглянемо наші унікальні можливості, завдяки яким ми маємо перевагу над усіма іншими створіннями на землі.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 4]

Дивовижне чуття дотику

Людська рука має особливо тонке чуття дотику. Як сказано в журналі «Смітсоніан», дослідники виявили, що наша долоня і пальці спроможні відчути крихту розміром лише три мікрони. (Волосина людини має у діаметрі 50—100 мікронів). А «якщо вкрити якусь поверхню ще меншими крихтами, то, за твердженням науковців, рука зможе відчути їх, навіть коли розміром вони будуть тільки 75 мілімікронів», а мілімікрон — це одна тисячна мікрона! Така надзвичайна чутливість пояснюється тим, що на кінчику кожного пальця руки міститься близько 2000 рецепторів.

Чуття дотику також напрочуд сильно впливає на наше здоров’я і самопочуття. В журналі «Ю. С. ньюс енд уорлд ріпорт» говориться: «Коли людину голублять, у неї виділяються гормони, які полегшують біль і заспокоюють». На думку декого, якщо дитину обділити ласкою, її розвиток сповільниться.

Дивовижні чуття у світі тварин

ШУКАЮЧИ їжу, миша метушиться у темряві і почувається цілком безпечно. Але навіть не підозрює, що ямкоголов (підродина отруйних змій) здатний «бачити» теплоту, яку вона виділяє. Яка ж фатальна помилка! У піску на дні штучного водоймища причаїлась камбала, а прямо над нею сновигає голодна акула. Вона не бачить камбалу, аж раптом різко зупиняється, занурює ніс у пісок і заковтує свою здобич.

Ямкоголов і акула — це лише два створіння, що наділені особливими, не знайомими людині чуттями. Проте чуття інших живих істот дуже схожі на наші, тільки гостріші, тому вони по-іншому сприймають навколишній світ. Очі — чудовий приклад цього.

Очі, які бачать інший світ

Гама кольорів, яку сприймають наші очі,— це дуже маленька частинка спектра електромагнітних хвиль. Наприклад, ми не бачимо інфрачервоного випромінювання, оскільки довжина його хвиль більша, ніж червоного світла. Однак у ямкоголових між очима і ніздрями є дві маленькі ямки — це органи чуття, що вловлюють інфрачервоне випромінюванняa. Тому навіть у темноті вони можуть безпомилково схопити теплокровну здобич.

За фіолетовим кінцем видимого спектра лежить ультрафіолетове проміння (УФП). Хоча УФП невидиме для людського ока, його бачить чимало інших створінь, як-от птахи і комахи. Приміром, бджоли орієнтуються по сонцю. Навіть у хмарний день вони відшукують клаптик чистого неба і вловлюють поляризоване УФП. Багато квіткових рослин, крім звичайного світла, відбивають також ультрафіолетові промені. А декотрі квіти мають «нектарний маркер»,— ділянку, котра інтенсивно відбиває УФП,— що вказує комахам, де нектар. Подібними методами певні плоди й насінини приваблюють до себе птахів.

Оскільки птахи здатні бачити в ультрафіолетовому діапазоні, вони, мабуть, виглядають набагато яскравішими та барвистішими один для одного, ніж для нас. Птахи «розрізняють такі відтінки кольорів, які ми навіть не можемо собі уявити», сказав один орнітолог. Здатність бачити УФП допомагає деяким яструбам і постільгам визначати, де полювати на польових мишей. Яким чином? У журналі «Біонауки» (англ.) говориться, що «сеча і випорожнення [польових мишей] містять хімічні сполуки, які поглинають УФП, до того ж на лапках мишей залишається сеча, отже їхні сліди легко «помітити». Тож птахи можуть «визначати місця, де є багато мишей» і, не гаючи часу, поспішають туди.

Чому у птахів такий гострий зір?

Пташиний зір — це чудо. У книжці «Всі птахи Біблії» (англ.) сказано: «Секрет [чудового зору у птахів] криється в тканині, яка покриває внутрішню оболонку ока. Вона відповідальна за створення зображення і має більше зорових клітин, ніж сітківка ока інших створінь. А від кількості зорових клітин залежить спроможність ока бачити маленькі предмети на значній відстані. У сітківці людського ока на кожен квадратний міліметр припадає коло 200 000 зорових клітин, у птахів же зазвичай ця кількість втричі більша. А в яструбів, грифів і орлів кожен квадратний міліметр сітківки має мільйон або й більше зорових клітин». Крім того, у декотрих птахів є ще одна перевага: по дві ямки на сітківці кожного ока. Ці ділянки максимальної роздільної здатності допомагають їм ліпше відчувати відстань і швидкість. У птахів, які ловлять комах, очі наділені подібною здатністю.

Також птахи мають винятково м’які кришталики, що дозволяють їм швидко фокусувати зір. Уявіть, як небезпечно було б літати, а надто в лісі чи хащах, якби все розпливалось перед очима. Справді, наскільки ж мудро створене пташине око!b

Електричні чуття

На початку статті ми згадували про акулу, яка знайшла камбалу. Це сталося під час одного наукового досліду. Науковці хотіли дізнатися, чи акули і скати здатні відчувати слабке електричне поле, яке утворює жива рибаc. Щоб визначити це, на дні штучного водоймища, де тримали акул, заховали електроди і пропустили через них струм відповідної напруги. Який був результат? Як тільки акула наблизилась до електродів, вона злісно атакувала їх.

Акули наділені так званою пасивною електрорецепцією (здатністю вловлювати електричне поле), тобто вони відчувають електричні поля так само, як вухо вловлює звуки. Проте електричні риби мають активну електрорецепцію. Подібно до кажанів, які видають звуковий сигнал і вловлюють відбитий звук, ці риби в залежності від виду створюють електричні коливання або виробляють імпульси і за допомогою спеціальних рецепторів вловлюють будь-які зміни у своїх електричних поляхd. Таким чином електричні риби можуть «бачити» різні перепони, потенційну здобич і навіть знайти собі пару.

Внутрішній компас

Подумайте, як би ви почувались, коли б у вашому тілі був вмонтований компас. Напевно, ви ніколи не боялися б заблукати! В організмі деяких створінь, як-от медоносної бджоли та форелі, вчені знайшли мікроскопічні кристалики магнетиту, або магніту,— природної магнітної речовини. Клітини, які містять ці кристалики, зв’язані з нервовою системою, тому бджола і форель відчувають магнітні поля. По суті, бджола користується магнітним полем землі для орієнтації, до того ж це чуття допомагає їй будувати медовий стільник.

Дослідники виявили магнетит теж у деяких видів бактерій, які живуть у мулі на морському дні. Навіть коли воду скаламутити, магнітне поле землі вплине на магнетит і бактерії безпечно повернуться на своє місце.

Чимало мігруючих тварин — а серед них птахи, черепахи, лососі та кити — теж мають магнітну чутливість. Однак, здається, вони не покладаються лише на неї, а орієнтуються за допомогою інших чуттів. Приміром, лосось послуговується своїм сильним нюхом, щоб знайти саме той струмок, де він народився. Для шпаків орієнтиром є сонце, а для інших птахів — зірки. Проте, як зазначає професор психології Говард Х’юз у своїй книжці «Загадкові чуття. Світ, непідвладний людині», «нам ще далеко до розуміння цих та інших таємниць природи».

Нам би такий слух!

Слух багатьох створінь значно перевершує людський. Люди чують звуки частотою від 20 до 20 000 герц (кількість коливань за секунду), тоді як собаки чують у діапазоні від 40 до 46 000 герц, а коні — між 31 і 40 000 герц. Слони і велика рогата худоба вловлюють навіть інфразвуки (звуки, які нижчі, ніж може сприйняти людина) частотою 16 герц. Оскільки низькі частоти чути дуже далеко, слони здатні спілкуватися на відстані 4 кілометри і більше. Дослідники твердять, що, спостерігаючи за поведінкою цих тварин, можна передбачити наближення землетрусу чи погодні аномалії, попереджальні сигнали яких чутно лише в інфразвуковому діапазоні.

Комахи також здатні сприймати звуки в дуже широкому діапазоні. Деякі з них чують ультразвуки, а це удвічі вище від частоти, яку може сприйняти людське вухо, інші ж чують інфразвуки. Певні комахи чують завдяки тонким, пласким, подібним на слухову оболонку мембранам, які містяться майже на кожній частинці їхнього тільця, крім голови. Інші — за допомогою чутливих волосків, які вловлюють не лише звуки, але й найнезначніші коливання повітря, як-от від помаху людської руки. Саме через таку чутливість муху настільки важко спіймати.

Уявіть, що ви спроможні чути, як комахи тупотять своїми крихітними лапками! Такий надзвичайний слух має лише кажан — єдиний ссавець, що літає. Звичайно, кажанам потрібен винятковий слух, оскільки вони користуються ехолокацією, аби ловити комах та орієнтуватись у цілковитій пітьміe. Професор Х’юз каже: «Уявіть ехолокаційну систему, складнішу, ніж та, якою обладнаний найсучасніший підводний човен. Тепер подумайте, що таку систему посідає маленький кажан, котрий легко поміститься на вашій долоні. Усі складні підрахунки, які дозволяють кажану визначити відстань, швидкість і навіть вид комах, виконуються у мозку, меншому за ніготь вашого великого пальця!»

Точність ехолокації залежить від якості звукового сигналу. Тому кажани «можуть так змінювати висоту тону свого голосу, що їм позаздрила би будь-яка оперна співачка», говориться в одній книжціf. Очевидно, носові канали у деяких видів кажанів допомагають їм точно спрямовувати звуковий сигнал прямо на об’єкт. Усе це разом утворює настільки досконалу ехолокаційну систему, що з її допомогою кажан визначає «акустичне зображення» таких дрібних предметів, як людська волосина!

Крім кажанів принаймні два види пташок — стрижі в Азії та Австралії і гуахаро в тропічній Америці — володіють ехолокаційними здібностями. Однак, здається, вони використовують цю здатність лише для того, щоб орієнтуватися в темних печерах, де влаштовуються на ночівлю.

Ехолокація в морі

Зубасті кити теж користуються ехолокацією, хоча вченим треба ще з’ясувати, як саме вони це роблять. Вважають, що ехолокаційні клацання дельфінів утворюються не в гортані, а в носовому каналі. Жирова подушка на «чолі» дельфіна концентрує сигнали й направляє їх у тому чи іншому напрямку. Як дельфіни «чують» відбитий звук? Здається, не вухами, а нижньою щелепою та органами, які зв’язані з середнім вухом. Цікаво, що тут міститься така сама жирова тканина, що й у жировій подушці на «чолі» дельфіна.

Ехолокаційні клацання дельфінів надзвичайно нагадують математичну модель сигналу, яка називається функцією Габора. За словами Х’юза, ця функція показує, що клацання дельфінів — «майже математично ідеальний гідроакустичний сигнал».

Дельфіни можуть змінювати силу свого ехолокаційного клацання від «шепоту» до «крику» силою 220 децибелів. Наскільки це голосно? Гучна рок-музика може мати 120 децибелів, артилерійський залп — 130 децибелів. Дельфіни спроможні утворювати набагато сильніші звуки. Тож, маючи таку потужну ехолокаційну систему, дельфіни у спокійному морі в стані виявити предмети розміром з 8-сантиметровий м’ячик на відстані 120 метрів, а то й більше.

Чи роздуми про надзвичайні чуття у світі живої природи не викликають у вас благоговіння і захоплення? Такі почуття можуть виникати у скромних та освічених людей, а це у свою чергу спонукує замислитись, як ми створені. Щоправда, наші чуття часто годі порівняти з чуттями деяких тварин і комах. Проте тільки людей зворушує довколишній світ. Чому в нас виникають такі почуття? І чому ми хочемо не лише пізнати живі істоти, але й зрозуміти їхню роль на землі й наше місце серед них?

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 9]

Комахи, начувайтесь!

У книжці «Загадкові чуття. Світ, непідвладний людині» говориться: «Щодня, коли починає смеркатися, над пагорбами біля [американського] міста Сан-Антоніо (штат Техас) відбувається щось справді вражаюче. Здалека видається, ніби з-під землі піднімається величезна чорна хмара. Однак на вечірнє небо насувається не димова завіса. З печери Брейкен-Кейв вилітає 20 мільйонів мексиканських кажанів складчастогубів [Tadarida brasilienses]».

А згідно з нещодавнім вивченням, ця кількість сягає 60 мільйонів. Піднімаючись на висоту 3000 метрів, вони шукають свою улюблену страву — комах. У нічному небі всі ці кажани безперервно видають ультразвукові імпульси, проте не стається жодного замішання. Ці дивовижні ссавці наділені надзвичайно складною системою, яка допомагає їм розрізняти власний відбитий звук.

[Ілюстрація]

Брейкен-Кейв.

[Відомості про джерело]

Courtesy Lise Hogan

[Ілюстрація]

Мексиканський складчастогуб: ехолокація.

[Відомості про джерело]

© Merlin D. Tuttle, Bat Conservation International, Inc.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Медоносні бджоли: зір і магнітна чутливість.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Беркут: зір.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Скат: електричні чуття.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Акула: електричні чуття.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Шпаки: зір.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Лосось: нюх.

[Відомості про джерело]

U.S. Fish & Wildlife Service, Washington, D.C.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Черепаха: вірогідно, магнітна чутливість.

[Ілюстрація на сторінці 8]

Слон вловлює низькочастотні звуки.

[Ілюстрація на сторінці 8]

Собака вловлює високочастотні звуки.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Дельфіни: ехолокація.

Унікальні завдяки особливим дарам

«Учений вивчає природу, оскільки захоплюється нею, а захоплюється він нею тому, що вона прекрасна» (Жюль Анрі Пуанкаре, французький вчений і математик, 1854—1912).

ПУАНКАРЕ був просто заворожений чарівністю природи, особливо її «вищою красою»,— гармонією та порядком,— які ще й досі полонять науковців. Проте не треба бути вченим, аби захоплюватися величчю й організованістю, що панують навколо нас. Близько 3000 років тому псалмоспівця Давида глибоко зворушив задум, який він бачив у твориві, особливо в людському тілі. Він молився: «Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це» (Псалом 139:14).

Лише людина може відчувати подив і благоговіння. Такі почуття не знайомі навіть найрозумнішій тварині. Однак наш інтерес до світу природи цим не обмежується. Мислячі люди різного віку запитують: «Хто стоїть за дивовижною будовою живих істот? Взагалі чому існує все живе? І для чого живемо ми?» Самі лиш глибокі роздуми і наука не можуть відповісти на такі запитання. Але натхнена Богом книга, Біблія, дає справді вичерпні відповіді (2 Петра 1:20, 21).

Ця стародавня священна книга пояснює, що ми обдаровані унікальними рисами, оскільки створені «на образ Божий», тобто можемо виявляти (хоча лише частково) риси нашого Творця (Буття 1:27). Тому, незважаючи на те що у нас немає такого зору, як в орла, ми спроможні виявляти далекозору мудрість. Ми не маємо такого доброго слуху, як у кажана, проте отримуємо задоволення від спілкування, нас тішить музика та приємні звуки природи. І хоча в нас відсутній внутрішній компас, але, звертаючись до Божого Слова, Святої Біблії, ми отримуємо найліпше керівництво в житті (Приповістей 3:5, 6).

Те, що ми створені на образ Божий, теж пояснює, чому лише у нас є духовні потреби. Ісус сказав: «Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих» (Матвія 4:4). Чи ви регулярно живитесь цими відсвіжними словами, читаючи Біблію?

Якщо належно вивчати Боже Слово, то наша духовність допоможе нам зрозуміти речі, про які не розкажуть фізичні чуття. Яким чином? Зміцниться наша віра. А завдяки справжній вірі, що ґрунтується на Біблії, ми, як і Мойсей, зможемо «бачити» невидимого Бога і розуміти його наміри щодо майбутнього (Євреїв 11:1, 27).

Славетне майбутнє для тих, хто «бачить» Бога

Біблія вчить, що Творець, Бог Єгова, любить землю і всі живі створіння, особливо богобоязливих людей. Отож він обіцяє знищити злих, у тому числі тих, хто пожадливо «нищить землю» (Об’явлення 11:18; Псалом 37:10, 11; 2 Солунян 1:8). Після цього він подарує людям, які люблять і слухаються його, вічне життя. Більш того, ці люди будуть допомагати перетворювати нашу планету в рай, де буятиме життя. Яка ж дивовижна перспектива! (Луки 23:43).

Подумайте, чим ви тільки зможете займатися та які відкриття робити, коли вічно будете насолоджуватись життям і чудовим здоров’ям! Один науковець написав: «Природа завжди робитиме нам якісь несподіванки, дивуватиме розмаїттям і захоплюватиме своєю нев’янучою красою». У Біблії про це сказано так: «Усе Він [Бог] прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця» (Екклезіяста 3:11).

Як ви можете отримати життя у Раю, про який описано в Біблії? Якщо вже сьогодні будете дізнаватись про Божий намір і поводитись згідно з отриманими знаннями. «Життя ж вічне,— сказав Ісус,— це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Івана 17:3).