Як ми повинні ставитися до інших?

«Що тільки хочете, аби робили вам люди, те саме робіть їм і ви» (ЛУКИ 6:31).

1, 2. а) Що таке Нагірна проповідь? б) Що ми розглянемо в цій та наступній статтях?

ІСУС ХРИСТОС був справді Великим Учителем. Коли релігійні противники послали вартових арештувати його, ті повернулися з порожніми руками і сказали: «Ми ще ніколи не бачили людини, яка б говорила так, як він» (Ів. 7:32, 45, 46). Одна з Ісусових чудових промов — це Нагірна проповідь. Вона записана в розділах 5—7 Євангелія Матвія та в Луки 6:20—49a.

² Мабуть, найвідоміші слова цієї проповіді — вислів, який часто називають Золотим правилом. Воно показує, як нам ставитись до інших. Ісус сказав: «Що тільки хочете, аби робили вам люди, те саме робіть їм і ви» (Луки 6:31). Він робив людям багато добра. Ісус зціляв хворих і навіть воскрешав мертвих. А втім, благословення люди отримували особливо тоді, коли приймали добру новину, яку звіщав Ісус. (Прочитайте Луки 7:20—22). Ми, як Свідки Єгови, радіємо, що беремо участь у подібній проповідницькій діяльності (Матв. 24:14; 28:19, 20). У цій та наступній статтях ми розглянемо, що́ говорив Ісус про цю працю, а також обговоримо інші думки з Нагірної проповіді, які пов’язані з нашим ставленням до людей.

Виявляйте лагідність

3. Що таке лагідність?

³ Ісус промовив: «Щасливі лагідні, бо вони успадкують землю» (Матв. 5:5). У Святому Письмі лагідність не має нічого спільного зі слабкістю. Йдеться про м’якість, яку ми виявляємо згідно з вимогами Бога. Ця риса характеру відображається в нашому поводженні з ближніми. Наприклад, ми слухаємося поради: «Не віддавайте злом за зло» (Рим. 12:17—19).

4. Чому лагідні особи щасливі?

⁴ Лагідні особи щасливі, бо «вони успадкують землю». Ісус, який був «лагідний та смиренний», є законним «спадкоємцем усього», і тому він головний Спадкоємець землі (Матв. 11:29; Євр. 1:2; Пс. 2:8). У Біблії передрікалось, що Месія, «Син людський», матиме співправителів у небесному Царстві (Дан. 7:13, 14, 21, 22, 27). Будучи співспадкоємцями з Христом, 144 000 лагідних помазанців разом з ним успадкують землю (Рим. 8:16, 17; Об’яв. 14:1). Інші лагідні служителі Бога отримають вічне життя в земних володіннях Царства (Пс. 37:11).

5. Чому важливо виявляти лагідність, яку виявляв Христос?

⁵ Якби ми були різкими, то, схоже, випробовували б терпіння інших і відштовхували їх від себе. Але коли ми, подібно до Христа, виявляємо лагідність, з нами приємно спілкуватись і ми підбадьорюємо членів збору. Лагідність належить до плоду, який породжує в нас Божа діюча сила. А це можливо за умови, що «ми живемо згідно з духом» і продовжуємо «дотримуватися керівництва духу». (Прочитайте Галатів 5:22—25). Безумовно, ми хочемо бути серед лагідних осіб, яких Єгова веде своїм духом.

Щасливі милосердні

6. Які хороші риси виявляють «милосердні»?

⁶ У Нагірній проповіді Ісус також сказав: «Щасливі милосердні, бо їм буде виявлено милосердя» (Матв. 5:7). «Милосердні» виявляють ніжне співчуття, доброзичливість і навіть жаль до нужденних. «Пройнявшись жалем» до людей, Ісус у чудесний спосіб звільняв їх від страждань (Матв. 14:14; 20:34). Співчуття й уважність повинні спонукувати і нас бути милосердними (Як. 2:13).

7. До чого спонукував Ісуса жаль?

⁷ Коли Ісус ішов трохи відпочити, його по дорозі зустрів натовп людей. Ісус «пройнявся до них жалем, адже були вони, як вівці без пастуха». Тому він «почав їх багато навчати» (Марка 6:34). Яку ж радість ми відчуваємо, ділячись з людьми звісткою про Царство і розповідаючи їм про велике милосердя Бога!

8. Чому милосердні є щасливими?

⁸ Милосердні особи щасливі, бо їм «виявлено милосердя». Коли ми ставимось до людей милосердно, вони зазвичай відповідають тим самим (Луки 6:38). Крім того, Ісус сказав: «Якщо ви будете прощати людям їхні проступки, то й ваш небесний Батько прощатиме вам» (Матв. 6:14). Лише милосердні почуватимуться щасливими, оскільки матимуть прощення гріхів і Боже схвалення.

Чому миротворці щасливі

9. Як ми діятимемо, якщо є миротворцями?

⁹ Згадуючи іншу причину для щастя, Ісус промовив: «Щасливі миротворці, бо їх буде названо “Божими синами”» (Матв. 5:9). Якщо ми є миротворцями, то не дивитимемось крізь пальці на наклепи і самі не будемо поширювати їх. Адже наклепницькі розмови ‘розділяють друзів’ (Прип. 16:28). Мудрими словами і вчинками ми сприятимемо миру як у зборі, так і за його межами (Євр. 12:14). А особливо ми будемо докладати всіх сил, щоб мати мир з Богом Єговою. (Прочитайте 1 Петра 3:10—12).

10. Чому «миротворці» щасливі?

¹⁰ Ісус сказав, що «миротворці» щасливі, «бо їх буде названо “Божими синами”». Оскільки помазанці виявляють віру в Ісуса як Месію, вони отримують «право стати Божими дітьми» (Ів. 1:12; 1 Пет. 2:24). А що сказати про мирних Ісусових послідовників з «інших овець»? Для них Ісус буде «Отцем довічним» упродовж Тисячолітнього царства, правлячи зі своїми небесними співспадкоємцями (Ів. 10:14, 16; Ісаї 9:5, Хом.; Об’яв. 20:6). У кінці Тисячолітнього царювання Христа такі миротворці в повному розумінні стануть земними дітьми Бога (1 Кор. 15:27, 28).

11. Як ми будемо ставитись до інших, якщо керуємося «мудрістю, що згори»?

¹¹ Щоб втішатися дружбою з Єговою, «Богом миру», треба виявляти притаманні йому риси, в тому числі миролюбність (Фил. 4:9). Якщо ми керуємося «мудрістю, що згори», то мирно ставитимемось до інших (Як. 3:17). Тоді ми будемо щасливими миротворцями.

«Ваше світло нехай світить»

12. а) Що сказав Ісус про духовне світло? б) Як ми даємо світлу сяяти?

¹² Ми обходимося з людьми якнайліпше, коли допомагаємо їм ходити в Божому світлі правди (Пс. 43:3). Ісус казав своїм учням, що вони «світло для світу», і настійно радив їм давати світлу сяяти, аби люди бачили їхні «добрі вчинки». Тоді духовне світло світитиме «перед людьми», а саме на благо людству. (Прочитайте Матвія 5:14—16). Сьогодні наше світло сяє, якщо ми чинимо добро ближнім та проповідуємо новину про Царство «хоч би де у світі», тобто «поміж усіма народами» (Матв. 26:13; Марка 13:10). Яка ж честь виконувати цю роботу!

13. Що помічають люди, спостерігаючи за нами?

¹³ «Якщо місто розташоване на горі, воно не може сховатися»,— говорив Ісус. Місто на горі видно відразу. Коли ми проповідуємо добру новину, люди бачать наші добрі вчинки та хороші риси, як-от поміркованість і чистість (Тита 2:1—14).

14. а) Як виглядали лампи I століття? б) Що означає не ховати духовного світла під «мірильну посудину»?

¹⁴ Ісус говорив, що світильник запалюють і ставлять не під посудину, а на підставку, аби він світив для всіх мешканців дому. У I столітті лампою зазвичай була глиняна посудина з ґнотом, який вбирав рідину (переважно оливкову олію), і так горіло полум’я. Лампу часто поміщали на дерев’яну чи металеву підставку, щоб вона світила «для всіх у домі». Запаливши світильник, люди не ставили його під «мірильну посудину», велику посудину місткістю приблизно дев’ять літрів. Ісус не хотів, щоб його учні ховали духовне світло під образну мірильну посудину. Тому наше світло має світити і ми не повинні допускати, щоб протидія та переслідування змусили нас приховувати біблійну правду або не ділитися нею з іншими.

15. Як наші «добрі вчинки» впливають на деяких людей?

¹⁵ Після того як Ісус розповів своїм учням приклад про світильник, він сказав: «Подібно й ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі вчинки і прославляли вашого небесного Батька». Через наші «добрі вчинки» деякі люди прославляють Бога тим, що стають його служителями. Якою ж це є спонукою для нас і далі сяяти, «немов світила у світі»! (Фил. 2:15).

16. Що необхідно, аби бути «світлом для світу»?

¹⁶ Щоб бути «світлом для світу», нам необхідно проповідувати і готувати учнів. Але іноді від нас вимагається ще чогось. Апостол Павло написав: «Не припиняйте поводитись як діти світла, адже плід світла — це всіляка великодушність, праведність і правда» (Еф. 5:8, 9). Нам слід вести себе побожно і цим подавати іншим гарний приклад. Ми повинні слухатися поради апостола Петра: «І далі добре поводьтеся серед інших народів, аби за те, за що обмовляють вас, наче злочинців, вони, дивлячись на ваші добрі вчинки, прославили Бога в день, коли він здійснить перевірку» (1 Пет. 2:12). А що робити, коли ми маємо натягнуті стосунки з одновірцем?

«Примирися з братом»

17—19. а) Про який «дар» іде мова в Матвія 5:23, 24? б) Наскільки важливо примиритися з братом і як це показав Ісус?

¹⁷ У Нагірній проповіді Ісус застеріг своїх учнів, що небезпечно затаювати злобу на брата і зневажати його. Натомість треба було швидко примиритися з ображеним братом. (Прочитайте Матвія 5:21—25). Уяви себе в тій ситуації і ретельно проаналізуй Ісусову пораду. Як ти мусив діяти, якщо приніс дар до жертовника і згадав, що твій брат має щось проти тебе? Ти мав залишити дар перед жертовником і піти спочатку примиритися з братом. Після того ти міг повернутися і принести свій дар.

¹⁸ «Даром» часто була жертва, яку людина могла скласти в храмі Єгови. Тваринні жертви вважалися дуже цінними, оскільки за Законом, який Бог дав Мойсеєві, жертвоприношення було невід’ємною частиною поклоніння ізраїльтян. Але якщо особа згадувала, що її брат має щось проти неї, залагодити непорозуміння було важливішим, ніж принести жертву. «Залиши дар перед жертовником і піди звідти,— сказав Ісус.— Спочатку примирися з братом, а тоді повернись та принеси свій дар». Перш ніж принести жертву, яку вимагав Закон, обов’язково треба було примиритися з ближнім.

¹⁹ Слова Ісуса не стосувалися лише певних жертвоприношень і особливих провин. Тому приношення будь-якої жертви слід було відкласти, якщо особа згадувала, що її брат має щось проти неї. Якщо в жертву приносили живу тварину, її залишали «перед жертовником» цілопалення на подвір’ї священиків. Після того як проблему було вирішено, кривдник міг повернутися і принести жертву.

20. Чому ми повинні швидко залагодити справу з братом, на якого ми розгнівались?

²⁰ Бог хоче, що ми, як його поклонники, мали добрі стосунки з нашими братами. Єгова вважав тваринні жертви нічого не вартими, якщо люди, які приносили їх, не ставилися належно до своїх одновірців (Мих. 6:6—8). Отож Ісус наполегливо радив кожному зі своїх учнів: «Швидко залагоджуй справи» (Матв. 5:25). Подібні слова написав Павло: «Гнівайтесь, але не грішіть; коли заходить сонце, не залишайтесь роздратованими, а також не давайте місця Дияволу» (Еф. 4:26, 27). Якщо ми маємо підставу сердитися, то повинні швидко залагодити справу. Інакше ми залишимось роздратованими і таким чином дозволимо Дияволу перемогти нас (Луки 17:3, 4).

Завжди ставтесь до людей з повагою

21, 22. а) Як нам застосовувати Ісусові поради, які ми щойно обговорили? б) Що ми розглянемо в наступній статті?

²¹ Розгляд деяких висловлювань Ісуса в Нагірній проповіді допоможе нам ставитися до інших доброзичливо та з повагою. Хоча всі ми недосконалі, ми в стані застосовувати Ісусові поради. Адже він, як і наш небесний Батько, не очікує від нас більше, ніж нам під силу. Якщо ми будемо молитися, наполегливо докладати зусиль, то з допомогою Бога Єгови зможемо бути лагідними, милосердними і миролюбними. Ми відображатимемо духовне світло, що світить на славу Єгові. Також, коли виникатиме потреба, нам вдасться примирятися з нашими братами.

²² Щоб Єгова схвалював наше поклоніння, слід належно обходитися з ближніми (Марка 12:31). У наступній статті ми обговоримо ще деякі висловлювання з неперевершеної Нагірної проповіді, які допоможуть нам і далі чинити добро іншим. Однак вже тепер, розглянувши цю статтю, можна запитати себе: «Чи добре я ставлюся до інших?»

[Примітка]

Постійно робіть добро

«Завжди... робіть добро» (ЛУКИ 6:35).

1, 2. Чому не завжди легко робити добро іншим?

НЕ ЗАВЖДИ легко робити добро іншим. Ті, до кого ми виявляємо любов, можуть не відповідати взаємністю. Ми бажаємо людям духовного добробуту, активно проповідуючи «славну добру новину щасливого Бога» і його Сина. Але деякі люди байдужі та невдячні (1 Тим. 1:11). Інші ж «поводяться як [запеклі] вороги Христового стовпа мук» (Фил. 3:18). Як ми, християни, повинні ставитись до таких людей?

² Ісус Христос сказав своїм учням: «Завжди любіть своїх ворогів, робіть добро» (Луки 6:35). Далі ми детально розглянемо його настанову. Також ми почерпнемо користь з інших Ісусових порад про те, як чинити людям добро.

«Любіть своїх ворогів»

3. а) Коротко перекажіть Ісусові слова, записані в Матвія 5:43—45. б) Який погляд мали юдейські релігійні провідники I століття на євреїв і неєвреїв?

³ У відомій Нагірній проповіді Ісус говорив слухачам любити своїх ворогів і молитися за тих, хто їх переслідує. (Прочитайте Матвія 5:43—45). Його слухачами були євреї, які добре знали наказ Бога: «Не будеш мститися, і не будеш ненавидіти синів свого народу. І будеш любити ближнього свого, як самого себе» (Лев. 19:18). Юдейські релігійні провідники I століття вважали, що «сини свого народу» і «ближні» — це лише євреї. Мойсеїв Закон вимагав, аби ізраїльтяни були відокремленими від інших народів, євреї ж дійшли висновку, що всі неєвреї є ворогами і їх слід ненавидіти.

4. Як мали ставитися до своїх ворогів Ісусові учні?

⁴ На противагу цьому Ісус промовив: «Не переставайте любити своїх ворогів і молитися за своїх гонителів» (Матв. 5:44). Його учні мали ставитися з любов’ю до всіх, хто виявляв до них ворожість. Як написав Лука, письменник одного з Євангелій, Ісус сказав: «Вам же — тим, хто слухає,— кажу: не переставайте любити своїх ворогів, робити добро тим, хто вас ненавидить, благословляти тих, хто вас проклинає, і молитися за своїх кривдників» (Луки 6:27, 28). Подібно до людей I століття, які послухались Ісусових слів, ми ‘робимо добро тим, хто нас ненавидить’, якщо на їхню ворожість відповідаємо люб’язними вчинками. Ми ‘благословляємо тих, хто нас проклинає’, коли лагідно з ними говоримо. І ми ‘молимося за своїх гонителів’, які чинять фізичне насилля чи якось по-іншому кривдять нас. Любов спонукує нас молитися, щоб кривдники змінили свої наміри і зробили все можливе, аби отримати схвалення Єгови.

5, 6. Чому слід любити ворогів?

⁵ Чому слід любити ворогів? «Так ви станете синами вашого небесного Батька»,— пояснив Ісус (Матв. 5:45). Якщо ми дотримуємось цієї поради, то стаємо «синами» Бога. Ми наслідуємо Єгову, який «наказує сонцю своєму сходити над злими і добрими та посилає дощ на праведних і неправедних». Згідно зі словами Луки, Бог «добрий навіть до невдячних і злих» (Луки 6:35).

⁶ Ісус підкреслив, наскільки важливо його учням завжди «любити своїх ворогів». Він промовив: «Якщо ви любите тих, хто любить вас, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме роблять і збирачі податків? І якщо вітаєте тільки своїх братів, то хіба робите щось надзвичайне? Хіба люди з інших народів не роблять так само?» (Матв. 5:46, 47). Якби ми любили тільки тих, хто любить нас, то не отримали б за це від Бога жодної «нагороди», тобто схвалення. Навіть збирачі податків, яких зазвичай зневажали, виявляли любов до людей, котрі любили їх (Луки 5:30; 7:34).

7. Чому не є чимось надзвичайним, якщо ми вітаємо лише осіб, яких вважаємо «своїми братами»?

⁷ Вітаючись, євреї, як правило, вживали слово «мир» (Суд. 19:20; Ів. 20:19). Так вони бажали іншим здоров’я, добра і благополуччя. Ми не робимо «чогось надзвичайного», якщо вітаємо лише осіб, яких вважаємо «своїми братами». За словами Ісуса, так само чинили «люди з інших народів».

8. До чого заохочував Ісус своїх слухачів словами «будьте досконалі»?

⁸ Через успадкований гріх учні Христа не могли бути бездоганними і досконалими (Рим. 5:12). Однак Ісус завершив цю частину своєї промови словами: «Тож будьте досконалі, як і ваш небесний Батько» (Матв. 5:48). Таким чином він заохочував слухачів наслідувати їхнього «небесного Батька», Єгову. Вони мали вдосконалюватись у любові — у повній мірі виявляти цю рису навіть до своїх ворогів. Те саме слід робити й нам.

Чому треба прощати?

9. Що означають слова «прости нам борги»?

⁹ Ми продовжуємо робити добро, коли милосердно прощаємо тим, хто грішить проти нас. Зразкова молитва Ісуса містить слова: «Прости нам борги, як і ми простили своїм боржникам» (Матв. 6:12). Звичайно, тут не йдеться про фінансові борги. Як видно з Євангелія Луки, «борги», згадані Ісусом,— це гріхи. Адже Ісус сказав: «Прости нам гріхи наші, бо й ми прощаємо тим, хто нам заборгував» (Луки 11:4).

10. Як наслідувати Бога, коли йдеться про прощення?

¹⁰ Нам варто наслідувати Бога, який охоче прощає розкаяних грішників. Апостол Павло написав: «Будьте добрі одні до одних, виявляйте сердечне співчуття та з готовністю прощайте одні одних, як і Бог через Христа вас простив» (Еф. 4:32). А ось що сказав псалмоспівець Давид: «Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і багатомилостивий... Не за нашими прогріхами Він поводиться з нами, і відплачує нам не за провинами нашими... Як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини! Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його, бо знає Він створення наше, пам’ятає, що ми — порох» (Пс. 103:8—14).

11. Кому Бог прощає?

¹¹ Люди можуть отримати прощення Бога лише тоді, коли самі простять тим, хто згрішив проти них (Марка 11:25). Звертаючи увагу на цю думку, Ісус пояснив: «Бо якщо ви будете прощати людям їхні проступки, то й ваш небесний Батько прощатиме вам, а якщо не будете прощати людям їхні проступки, то й Батько не простить ваших» (Матв. 6:14, 15). Тож Бог прощає тільки тим людям, які від серця прощають іншим. І один зі способів, як чинити добро,— це застосовувати пораду Павла: «Оскільки Єгова з готовністю простив вам, робіть так і ви» (Кол. 3:13).

«Перестаньте судити»

12. Проти чого Ісус застеріг своїх слухачів?

¹² У Нагірній проповіді Ісус згадав ще один спосіб, як робити добро. Він порадив своїм слухачам перестати судити інших і потім на підтвердження сказаного навів влучний приклад. (Прочитайте Матвія 7:1—5). Розгляньмо, що́ Ісус мав на увазі, сказавши: «Перестаньте судити».

13. Як слухачі Ісуса могли дотримуватись поради: «Завжди прощайте»?

¹³ В Євангелії Матвія містяться Ісусові слова: «Перестаньте судити, щоб і вас не судили» (Матв. 7:1). А Лука передав сказане Ісусом так: «Перестаньте судити — і ніколи не судитимуть вас, перестаньте осуджувати — і ніколи не буде осуджено вас. Завжди прощайте — і буде прощено вам» (Луки 6:37). Фарисеї, які жили в I столітті, нещадно судили інших відповідно до своїх традицій, що не узгоджувалися з Писаннями. Якщо деякі слухачі Ісуса так поводилися, то мусили ‘перестати судити’. Натомість ці люди мали слухатись поради: «Завжди прощайте». Тобто вони повинні були прощати провини іншим. Апостол Павло дав подібну пораду щодо прощення, як було зазначено раніше.

14. До чого спонукували людей Ісусові учні, прощаючи іншим?

¹⁴ Прощаючи, Ісусові учні спонукували людей також виявляти прощення. «Яким судом судите ви, таким судитимуть і вас,— сказав Ісус,— і якою міркою ви міряєте, такою відміряють вам» (Матв. 7:2). Коли мова йде про наше ставлення до інших, ми пожнемо те, що посіяли (Гал. 6:7).

15. Як Ісус показав, що неправильно бути надто критичним?

¹⁵ Ісус хотів показати, наскільки неправильно бути надто критичним, і тому запитав: «Чому ти дивишся на скалку в оці свого брата, а колоду у власному оці не помічаєш? І як можеш казати братові: “Дозволь мені вийняти скалку з твого ока”, якщо у тебе в оці колода?» (Матв. 7:3, 4). Той, хто схильний критикувати, помічає, так би мовити, найменші вади в «оці» свого брата. Критично налаштований християнин вважає, що брату не вистачає розуміння і проникливості. Вада може бути незначною — подібно до маленької скалки — але людина, яка критикує, хоче «вийняти скалку». Вона лицемірно пропонує свою допомогу братові, аби той ще чіткіше подивився на справу.

16. Чому можна сказати, що фарисеї мали в оці «колоду»?

¹⁶ Серед тих, хто сильно критикував людей, були юдейські релігійні провідники. Наведімо приклад. Один сліпий чоловік, якого оздоровив Христос, сказав, що Ісуса, мабуть, послав Бог. Але фарисеї різко заперечили: «Ти від самого народження весь у гріху і ще будеш навчати нас?» (Ів. 9:30—34). Що стосується духовного розуміння і здатності належно судити, фарисеї мали «колоду» у власному оці та були цілком сліпі. Тому Ісус вигукнув: «Лицеміре! Спочатку вийми зі свого ока колоду і тоді чітко побачиш, як вийняти з братового ока скалку» (Матв. 7:5; Луки 6:42). Якщо ми рішуче постановили робити добро іншим і правильно з ними обходитися, то не будемо різко критикувати братів, постійно вишукуючи символічну скалку в їхньому оці. Ми визнаватимемо, що самі недосконалі, а отже, не будемо судити і критикувати співвіруючих.

Як нам ставитися до інших

17. Як, згідно з Матвія 7:12, нам слід ставитися до людей?

¹⁷ У Нагірній проповіді Ісус показав, що Бог відповідає на молитви своїх служителів і обходиться з ними, немов батько. (Прочитайте Матвія 7:7—12). Слід зазначити, що Ісус встановив таке правило поведінки: «Усе, що тільки хочете, аби робили вам люди, те робіть їм і ви» (Матв. 7:12). Ми доведемо, що є правдивими учнями Ісуса Христа лише тоді, коли поводитимемось з людьми за цим правилом.

18. Як із «Закону» видно, що нам треба ставитися до людей так, як ми хочемо, щоб вони ставилися до нас?

¹⁸ Отже, Ісус розповів, що нам треба ставитися до людей так, як ми хочемо, щоб вони ставилися до нас. Після того він промовив: «В цьому полягають Закон та Пророки». Якщо ми обходимося з іншими відповідно до вказівки Ісуса, ми керуємося духом «Закону», писань, які є біблійними книгами — від Буття до Повторення Закону. Ці книги не тільки виявляють намір Єгови привести насіння, що покладе край злу, але й містять Закон, який 1513 року до н. е. Бог дав через Мойсея ізраїльському народові (Бут. 3:15). Крім усього іншого, Закон чітко показував, що ізраїльтяни мусили поводитись справедливо, безсторонньо і робити добро вбогим та приходькам (Лев. 19:9, 10, 15, 34).

19. Як у «Пророках» показано, що нам треба робити добро?

¹⁹ Згадавши «Пророків», Ісус мав на увазі пророчі книги Єврейських Писань. У них містяться месіанські пророцтва, які виконались на Христі. Ці писання також засвідчують, що Бог благословляє своїх служителів, коли вони дотримуються його вимог і належно поводяться з іншими. Для прикладу, в пророцтві Ісаї ізраїльтянам давалась порада: «Так говорить Господь: Бережіть правосуддя й чиніть справедливість... Блаженна людина, що робить таке, і син людський, що міцно тримається цього... та береже свою руку, щоб жодного зла не вчинити» (Ісаї 56:1, 2). Справді, Бог очікує, що його поклонники завжди робитимуть добро.

Завжди чиніть добро

20, 21. Як народ зреагував на Ісусову Нагірну проповідь і чому ми повинні над нею роздумувати?

²⁰ Ми обговорили лише кілька важливих думок з неперевершеної Нагірної проповіді Ісуса. Однак нам не складно уявити реакцію людей, які тоді слухали його промову. У Біблії говориться: «Коли ж Ісус закінчив говорити, народ дуже дивувався тому, як він навчав. Бо він навчав як той, хто має владу, а не як книжники» (Матв. 7:28, 29).

²¹ Ісус Христос, безсумнівно, довів, що він передречений «Дивний Порадник» (Ісаї 9:5). Нагірна проповідь чи не найкраще показує, що Ісус добре знав, як його небесний Батько дивиться на ті чи інші справи. Окрім вищезгаданих порад, у цій проповіді міститься чимало настанов стосовно того, як бути по-справжньому щасливими, уникати неморальності, чинити праведність, що робити, аби втішатися безпечним та радісним майбутнім, і багато іншого. Уважно і з молитвою прочитайте ще раз розділи 5—7 в Євангелії Матвія. Поміркуйте над чудовими порадами Ісуса в цьому уривку. Втілюйте в життя поради з Нагірної проповіді Христа. Тоді ви ще ліпше зможете догоджати Єгові, належно ставитися до інших і завжди робити добро.