Можливо, юдеї пригадують слова Давида: «Єгова — мій Пастир, тож я ні в чому не матиму недостатку. Він дає мені прилягти на зелених пасовищах» (Псалом 23:1, 2). В іншому псалмі Давид заохочував ізраїльський народ: «Схилімо коліна перед Єговою, нашим Творцем. Бо він наш Бог, а ми народ, який він пасе» (Псалом 95:6, 7). Справді, ізраїльтяни, які перебувають під Законом, ще з давніх часів порівнювалися з отарою овець.

Ці «вівці» були в «кошарі» у тому розумінні, що народилися під Закон-угодою Мойсея. Закон був свого роду огорожею, що охороняла їх від згубних звичаїв народів, які не перебували під цим Законом.

Отже, я — брама, і, хто входить через мене, той отримає спасіння. Він увійде та вийде і знайде пасовище» (Івана 10:7—9).

Безумовно, Ісус говорить про щось зовсім нове. Його слухачі знають, що він не є брамою до Закон-угоди, яка існує вже століттями. Тож вівці, яких він «виводить», очевидно, мають увійти в іншу кошару.

Але Ісус на цьому не закінчує. Він говорить: «Я маю також інших овець, які не належать до цієї кошари. Я повинен привести їх теж. Тоді вони слухатимуться мого голосу, і буде одна отара й один пастир» (Івана 10:16). «Інші вівці» «не належать до цієї кошари», тобто до «малої отари», яка успадкує Царство. Вівці з цих двох кошар мають різну надію на майбутнє. Однак усі вони отримають благословення завдяки Ісусу.