Люблячі пастирі, довірливі вівці

У БІБЛІЙНІ часи близькі зв’язки між пастухом а вівцями були загальновідомі. Часто пастир був або власником овець або з родини власника. Вранці він викликував свою отару із кількох у загороді. Пастир знав своїх овець; вони пізнавали його голос. Він не проганяв їх, краще провадив, а вони йшли за ним. Він провадив їх на зелені пасовиська й до свіжих вод. Ввечері під час поганої погоди, він або повертав їх назад до загороди або давав їм притулок у печері. У м’яку погоду він ночував з вівцями під відкритим небом — так як сталось по осені 2 р. н.е., коли пастухи «пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою».— Луки 2:8.

Коли б одна вівця заблукалась, то пастух шукав аж поки не знайшов її. (Луки 15:4) Він не був задоволений з дев’яносто й дев’яти овець аж поки не знайшов заблукану.

Споріднення пастуха Східніх країн з його отарою дуже хвилююче, так як один з тих твердить: «Загубити овечку дуже засмучувало мою душу. Коли овечка захворіє або її продалось, я плакав, тому що загубляв друга про якого дуже дбав і який про мене дбав. Під ясним і пекучим небом біблійних країн, розвивається, так як мені трапилось, між пастухом а його отарою, близьке споріднення й ніжність. Самітно, під час мирної обстановки або під час небезпеки, пастир і вівці ділились спільним життям».

Вірний пастир безстрашно обороняв своїх овець. Він захищав їх від грабіжників. Проганяв дикі звірі. І, так як пастушок Давид, дуже точно метав камінці з пращі. (1 Самуїлова 17:​34—36, 49; також дивіться Суддів 20:16.) Коли б дика звірина з’їла вівцю, то пастир збирав кусочки кісток або шкури, на рахунок за загублену тварину. А головно коли був найнятий — без такого доказу, його підозрівали б у крадіжі.— 2 Мойсеєва 22:12—15; порівняйте з Амоса 3:12.

Вівці довіряли своїм пастирям. Вівцям давали описові назви — розколовуха, товстохвоста, чорнолица, біла. Коли пастир покликав овець по імені, то вони реагували. Один дослідник намагався підтвердити це, коли проходив біля отари овець. Він каже: «Я попросив його [пастиря] покликати одну з його овець. Він покликав її по імені й вона негайно залишила пасовисько й інших овець, прибігла до пастиря, із задоволенням і цілковитою покорою, риси яких я ще не бачив у жодній тварині. У цій країні також правда,— що за чужим вони не підуть, але будуть утікати від нього».

Ісус підтвердив багато вищесказаного, коли ототожнив Себе бути Добрим Пастирем своїх вівцеподібних послідовників: «Вівці слухають голосу його; і свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх [з загороди]. А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його. За чужим же не підуть вони, а будуть утікати від нього,— бо не знають вони чужого голосу. Я — Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу».— Івана 10:​3—5, 14, 15.

Біблія показує, що не тільки Ісус Христос, але Сам Бог Єгова є пастир. «Господь [Єгова, НС] — то мій Пастир», сказав псалмописьменник. Як пастир, то Він, як також Ісус, люблячо турбується «отарою Його пасовиська». Про Нього є написано: «Він отару Свою буде пасти, як Пастир, раменом Своїм позбирає ягнята, і на лоні Своєму носитиме їх, дійняків же провадити буде».— Псалом 22 (23):1; 99 (100):3; Ісаї 40:11.

Фальшивим пастирям, які погано поводяться з Його отарою, Єгова каже: «Я врятую Свою отару з їхніх уст, і вони не будуть їм за їжу».— Єзекіїля 34:10.

Беручи до уваги поведінку й навчання сьогоднішніх релігійних пастирів, то як вони відповідають вимогам Єгови? У наступніх статтях обговорюється це запитання.