Іноді кадебісти таємно встановлювали підслухувальні пристрої в домівках відповідальних братів. Григорій Сивульський під час заборони 25 років служив районним наглядачем. Він пригадує, як одного разу йому вдалося виявити такий пристрій у себе на горищі: «Ми жили в околицях сибірського міста Тулун у двоповерховому будинку. Наша квартира розміщувалася на другому поверсі. Якось, повернувшись додому, я почув звуки свердла, що долинали з горища. Я здогадався, що кадебісти встановлюють там „жучки“, аби прослуховувати наші розмови. А на горищі й під карнизом зберігалася наша література.

Увечері, коли вся наша сім’я зібралася разом, я розповів про мої підозри, і ми домовились поки не говорити вдома про справи збору. Ми голосно увімкнули радіо і залишили його так на весь тиждень. На вихідних ми з одним братом вилізли на горище і знайшли кабель, до якого кріпився мікрофон. Кабель проходив між двома рядами дощок уздовж карнизу і тягнувся в сторону міста до КДБ. Зрозуміло, що все записувалось, але кадебістам вдалося підслухати лише радіопрограми».

КДБ ЗАСИЛАЄ В ОРГАНІЗАЦІЮ СВОЇХ АГЕНТІВ

Кадебісти зрозуміли, що відкрите переслідування Свідків Єгови не зупинить їхньої заповзятливої діяльності. Тому КДБ почав хитрощами й обманом сіяти у зборах недовіру до відповідальних братів і до організації в цілому. Наприклад, КДБ засилав у збори досвідчених провокаторів.

Недовіра зростала, і деякі брати припинили відправляти комітету країни звіти зборів. Вісники продовжували проповідувати і регулярно здавали свої звіти, але більшість з них не знала, що ці звіти комітет країни вже не отримував. Станом на 1958 рік зв’язок між комітетом країни і кількома тисячами вісників припинився. В Іркутську, Томську, а згодом і в інших російських містах кількість братів, які відділилися від організації, збільшувалась. У березні 1958 року вони організували свій комітет країни, сподіваючись, що його визнають усі збори.