Коли мені було 18 років, я познайомилася з місіонеркою Полін Лендіс, яка проповідувала в нашій території. Вона запропонувала мені біблійне вивчення, але я пояснила, що не вмію ні читати, ні писати. Полін сказала, що навчить мене, тож я охоче погодилась.

Знання з Біблії приносили мені велику радість. Одного дня я сказала Полін, що хочу піти на зібрання, яке проходило у домі в сусідньому кварталі, і пояснила, що доберусь туди за допомогою своїх дерев’яних брусків.

Полін зайшла за мною, і ми були готові вирушати. Аж раптом я помітила, що мама та сусіди з острахом спостерігають за мною. Схопивши дерев’яні бруски, я поставила їх перед собою і, звиваючись, підтягнула тіло вперед, потім знову перемістила бруски і просунулась вперед. Коли я пересувалась через подвір’я, сусіди стали кричати на Полін: «Ти змушуєш її! Раніше вона пробувала пересуватись, і їй це не вдавалося».

— Джей, ти хочеш іти? — лагідно запитала Полін.

— Так, я дуже хочу,— відповіла я.

Далі сусіди мовчки спостерігали, як я доповзла до воріт. А коли вибралася за нашу територію, вони почали радісно вигукувати та плескати.