МЕНІ було 16 років, коли повстанці змусили мене приєднатися до їхнього війська. Мене привчили до алкоголю та наркотиків, тож часто під дією наркотичних речовин я оскаженіло йшов у бій та чинив жахливі звірства. Як же мені прикро через це!

Одного дня біля наших бараків проповідував літній Свідок. Більшість людей ставились до нас з острахом та презирством, а він прийшов з біблійною звісткою. Свідок запросив мене на зібрання, і я відразу погодився. Не пригадую, про що на ньому йшлося, але чітко пам’ятаю любов і теплоту, яку виявляли до мене.

Коли війна була в розпалі, я втратив контакти зі Свідками. Потім я отримав серйозне поранення і мене відправили на лікування в територію, яку контролювали повстанці. Ще до закінчення війни я втік у місцевість, що була під наглядом урядових сил. Там мене залучили до програми, мета якої була роззброїти і демобілізувати військових та допомогти їм стати цивільними громадянами.

У цей період я прагнув духовної допомоги і почав відвідувати зібрання п’ятидесятників, але вони називали мене сатаною. Тож я намагався розшукати Свідків Єгови. Знайшовши їх, я став вивчати Біблію та ходити на зібрання. Коли я розповів братам про ті звірства, які чинив, вони підбадьорили мене Ісусовими словами: «Лікар потрібний не здоровим, а хворим... Я прийшов покликати не праведних, а грішних» (Матв. 9:12, 13).

Ці слова дуже зворушили мене. Я віддав свого кинджала братові, який вивчав зі мною Біблію, і сказав: «Я постійно носив при собі цей кинджал, боячись розправи. Але тепер знаю, що Єгова та Ісус люблять мене, тому зброя мені більше не потрібна».

Брати навчили мене читати і писати. Зрештою я охрестився і почав служити сталим піонером. Сьогодні я проповідую колишнім повстанцям, і вони поважають мене за ті зміни, які я зробив у житті. Я навіть вивчав Біблію з ад’ютантом свого колишнього взводу.

Ще коли я був солдатом, то усиновив трьох хлопчиків. Ставши Свідком, я мріяв допомогти їм пізнати правду. Як же приємно, що двоє моїх синів відгукнулися на біблійну звістку! Найстарший син служить допоміжним піонером, а інший син є неохрещеним вісником.

ЯКОСЬ під вечір повстанці вдерлися в наше місто і протягом двох годин стріляли з рушниць у повітря. Серед них були хлопчаки, які ледве тримали зброю в руках. Брудні, розпатлані повстанці, здавалося, перебували під впливом наркотиків.

Наступного дня почалися жахіття: повстанці по-звірячому калічили та вбивали людей, ґвалтували жінок. Усюди панувало безладдя. До мого будинку прибіг сховатися брат Амара Бабаво з сім’єю, а також четверо зацікавлених. Усіх нас проймав панічний страх.

Невдовзі з’явився командир повстанців і наказав зранку прийти на військове навчання. Ми були рішуче налаштовані залишатися нейтральними, навіть ризикуючи своїм життям. Майже цілу ніч ми молилися, а з самого ранку обговорили щоденний біблійний вірш і стали чекати. Але повстанці так і не прийшли.

Згодом офіцер повстанців і ще четверо його людей захопили мій будинок. Нам дозволили залишитися в домі, тож ми далі регулярно проводили зібрання та розглядали щоденний вірш. Деякі солдати казали: «Ви щодня обговорюєте біблійний вірш, значить, ви — Свідки Єгови». Хоча солдати не цікавилися Біблією, вони поважали нас.

Одного дня головнокомандувач прийшов перевірити своїх підлеглих, які зупинилися в моєму будинку. Він віддав честь брату Бабаво і потиснув йому руку. Звертаючись до солдатів, він гаркнув:

— Це мій бос і ваш також. У вас будуть проблеми, якщо в нього чи в когось з його людей впаде хоча б волосина з голови. Ясно?

— Так, сер,— відповіли солдати.

Командувач дав нам листа, в якому наказувалось бійцям Революційного об’єднаного фронту не чіпати нас, оскільки ми мирні громадяни.

Через кілька місяців між повстанськими угрупованнями почалися сутички, тож ми втекли до Ліберії, де нас захопила інша повстанська група. Ми пояснили, що є Свідками, тоді один солдат запитав, що записано в Івана 3:16. Коли ми процитували цей вірш, нас відпустили.

Пізніше інший командувач повстанців наказав брату Бабаво і мені йти за ним. Ми дуже боялись за своє життя. Тоді командувач пояснив, що до війни вивчав Біблію зі Свідками. Він дав нам гроші і погодився передати нашого листа братам у поблизькому зборі. Невдовзі двоє Свідків приїхали з необхідними речами і продуктами та забрали нас у безпечне місце.