Поразка «Гладіаторів»

Священики Фрітауна, побачивши, що їхня паства охоче відвідує лекції Брауна, сповнились заздрістю та люттю. У «Вартовій башті» за 15 грудня 1923 року повідомлялось: «Священнослужителі почали очорняти правду через пресу, і брат Браун неодноразово спростовував їхні закиди. Преса неупереджено висвітлювала погляди обох сторін». Духівництво зрештою замовкло, а фальшивість його звинувачень було викрито. Після цього багато читачів газет стали замовляти біблійну літературу, і правда поширювалась далі. Хоча духівництво намагалося змусити Божий народ мовчати, Єгова повернув «їхню силу на них» (Пс. 94:21—23).

На захист духівництва поспішили «Гладіатори» — група церковної молоді. Прагнучи покласти край «расселізму» (так вони називали звістку про Царство), «Гладіатори» організували спеціальні зібрання. У свою чергу брат Браун офіційно запросив їх на публічні дебати. Проте ця «ревна» церковна молодь не прийняла запрошення і навіть осудила редактора газети, в якій воно було надруковано. «Гладіатори» також заборонили Брауну приходити на їхні зібрання, тож його замінив Альфред Джозеф.

Ці зібрання проходили в Меморіальній каплиці Бакстона, відомій методистській церкві Фрітауна. «Коли надійшла моя черга, я порушив питання стосовно символу віри англіканської церкви, зокрема доктрини про Трійцю та кількох інших небіблійних вчень,— пригадує брат Джозеф.— Врешті ведучий заборонив мені ставити будь-які запитання».

Того вечора був присутній Мельбурн Гарбер, «гладіатор», який раніше відвідував лекції Біблійного Брауна. Це був той самий студент духовної семінарії, який вигукнув: «Містер Браун добре знає свою Біблію!» Роздумуючи над почутим, Гарбер чітко зрозумів, що знайшов правду, і пізніше попросив Брауна вивчати з ним Біблію. Брат Браун запросив Мельбурна до себе додому на щотижневе вивчення «Вартової башти». Хоча від Гарбера відмовилася вся родина, він зробив швидкий духовний поступ і разом з кількома особами охрестився.

Спроби Сатани придушити проповідницьку працю ще в самому зародку зазнали невдачі. Сталося так, як сказав «Гладіаторам» мер Фрітауна: «Якщо ця праця від людей, то сама розпадеться. А якщо вона від Бога, вам не вдасться її зупинити» (Дії 5:38, 39).

«Релігія Браунів»

На початку травня 1923 року брат Браун надіслав до філіалу в Лондоні телеграму з проханням про літературу. Невдовзі до Фрітауна прислали понад 5000 книжок, а згодом й інші публікації. Вільям Браун продовжував проводити публічні зібрання, на які приходили тисячі зацікавлених.

Того ж року у «Вартовій башті» повідомлялося: «Праця [в Сьєрра-Леоне] так швидко набуває розмаху, що брат Браун попросив про допомогу. І тепер туди з Вінніпега їде Клод Браун, який раніше служив у Вест-Індії».

Клод Браун був вірним служителем Єгови, який зніс чимало випробувань. Під час Першої світової війни він непохитно тримався позиції нейтралітету і через це зазнав знущань у канадській та британській в’язницях. Він служив у Сьєрра-Леоне протягом чотирьох років, зміцняючи віру місцевих братів і сестер.

«Перш ніж я охрестилася 1925 року,— пригадує Полін Коул,— брат Клод поставив мені кілька проникливих запитань.

— Сестра Коул, чи ти добре розумієш те, про що дізнаєшся з “Викладів Святого Писання”? — поцікавився він.— Ми не хочемо, щоб ти залишила правду через нечітке розуміння якогось біблійного вчення.

— Я дуже уважно читаю та перечитую всю інформацію. І я цілковито впевнена у своєму рішенні!»

Полін Коул вірно прослужила Єгові понад 60 років, багато з яких була спеціальною піонеркою. Вона закінчила свій земний шлях у 1988 році.

Біблійний Браун також допомагав іншим розвивати любов до духовного. Альфред Джозеф пригадує: «Коли я вранці зустрічав брата Брауна, він зазвичай питав: “Привіт, як ти, брате? Який біблійний вірш на сьогодні?” Якщо я не міг пригадати, він пояснював, наскільки важливо розглядати кожного дня біблійний вірш зі “Щоденної манни” (тепер це “Щоденне досліджування Святого Письма”). Наступного ранку я відразу читав біблійний вірш, аби, зустрівшись з братом Брауном, знав, що казати».

Такий підхід приніс добрі результати. У 1923 році у Фрітауні було організовано збір і охрестилося 14 осіб. Одним з новоохрещених братів був Джордж Браун, тож у зборі стало три сім’ї Браунів. Завдяки ревній діяльності цих трьох сімей чимало мешканців Фрітауна називали Дослідників Біблії «релігією Браунів».

Правда сягає найвіддаленіших куточків країни

Збір у Фрітауні, виявляючи любов до правди, «із за́палом віддався проповідуванню» (Дії 18:5). Альфред Джозеф пригадує: «Я прив’язував коробку з біблійними книжками до багажника свого великого мотоцикла “Нортона” і брав з собою Томаса або Сильвестра Гранта. Так ми не раз їздили до сіл та містечок довкола Фрітауна на “агітацію”, як ми це називали».

До 1927 року вісники проповідували здебільшого у Фрітауні та його околиці, Колоні. Але з 1928 року перед початком сезону дощів збір наймав автобус і їхав проповідувати у провінціях. Відповідальним за такі виїзди був Мельбурн Гарбер. Ті, хто не мав змоги поїхати, жертвували кошти. Вісники зазвичай їхали проповідувати у міста і села, що простягалися на схід аж до Кайлахуна і на південь майже до самого кордону з Ліберією. Щомісяця в першу неділю вони приїжджали сюди на повторні відвідини.

Приблизно в той час брат Браун побував у Вест-Індії і привіз автомобіль, один з перших у Сьєрра-Леоне. Авто було обладнане потужною звуковою системою, і це стало в пригоді для публічного свідчення. Браун ставив свій автомобіль у людному місці і вмикав приємну музику. Коли ж довкола збиралися слухачі, він виголошував коротку промову або включав записану лекцію, після чого роздавав біблійну літературу. Ця «машина, що вміє говорити» стала справжньою сенсацією, і натовпи сходилися послухати її.

Потім Вільям Браун зосередився на духовній цілині — інших англомовних територіях Західної Африки. У другій половині 1920-х років він організував ряд проповідницьких подорожей до Гамбії, Гани, Ліберії та Нігерії. На добру новину позитивно відгукувалися у кожній з цих країн, але особливо правдою цікавились у Нігерії. Тож 1930 року брат Браун з родиною перебрався з Фрітауна до Лагоса і звідти здійснював нагляд за проповідуванням у Західній Африці.

У 1950 році через проблеми зі здоров’ям Вільям Браун був змушений повернутися на Ямайку, залишивши чудову духовну спадщину. За 27 років, які він з дружиною провів у Західній Африці, кількість вісників зросла від 2 до більш ніж 11 000. Місцеві Свідки стали очевидцями сповнення слів з пророцтва Ісаї: «Цей малий стане тисячею, і наймолодший — народом міцним» (Ісаї 60:22). З того часу пройшло понад 60 років, і сьогодні «народ міцний», який служить Єгові в Західній Африці, налічує більше 500 000 Свідків.

Непохитні попри заборону

Коли Друга світова війна досягла Африки, народ Єгови в Сьєрра-Леоне був рішуче налаштований дотримуватися християнського нейтралітету (Мих. 4:3; Ів. 18:36). Британська влада фальшиво звинувачувала наших братів у підривній діяльності, тому слідкувала за ними і наклала заборону на їхню літературу. Одного разу на кордоні у Фрітауні митники конфіскували і спалили біблійну літературу. Деяких братів арештували за зберігання недозволених публікацій, але згодом відпустилиa.

Незважаючи на заборону, Свідки продовжували проповідувати. Полін Коул пригадує: «Один наш брат працював офіціантом на кораблі, що регулярно зупинявся в нашому порту. Саме він привозив нам “Вартові башти”, з яких ми друкували копії для вивчення на зібраннях. Також ми друкували і розповсюджували листівки на біблійні теми. Брати виголошували промови і програвали записи біблійних лекцій брата Рутерфорда, особливо у віддалених селах».

Було очевидно, що Єгова рясно благословляв навіть найменші старання своїх служителів. Джеймс Джарретт, досвідчений старійшина та спеціальний піонер, каже: «Під час війни, коли я працював каменярем, одна літня сестра дала мені буклет “Біженці”. Ця назва зацікавила мене, адже тоді у Фрітауні було багато біженців. Я прочитав його за ніч і відразу зрозумів, що це правда. Вранці я знайшов ту сестру і взяв ще кілька примірників для своїх трьох братів. Усі четверо ми присвятили своє життя Єгові».

У 1945 році, коли закінчилась війна, у зборі Фрітауна було 32 вісники. Ці віддані та ревні брати й сестри прагнули і далі поширювати добру новину.

Нова кампанія

29 серпня 1945 року на службовому зібранні у Фрітауні обговорювали повідомлення про нову кампанію, що містилося в «Інформаторі» за грудень 1944 року (тепер «Наше служіння Царству»). Кожен збір повинен був організувати чотири публічні зібрання «у всіх містах, містечках і хуторах» та запросити на них якомога більше людей. Таке зібрання мало включати годинну промову брата (віком від 18 років), який зробив поступ на Школі теократичного служіння. Після проведення чотирьох зібрань брати планували організовувати групи для вивчення Біблії, щоб допомогти зацікавленим у кожній території.

Як брати і сестри відреагували на цей новий розпорядок? Ось що зазначалося у записах службового зібрання у зборі Фрітауна.

Ведучий. Що ви думаєте про цю нову кампанію?

Брат 1. Нам не слід сподіватися, що вона принесе такі ж успіхи, як в Америці. Тут зовсім інші люди.

Брат 2. Це правда.

Брат 3. Можна спробувати.

Брат 4. У нас будуть труднощі.

Брат 5. Так, але треба йти в ногу з організацією Єгови.

Брат 6. Хоча в нашій країні навряд чи все буде гладко.

Сестра 1. В «Інформаторі» дана чітка вказівка, тому мусимо слухатись.

Тож місцеві вісники розпочали нову кампанію. Усюди — від узбережжя Фрітауна до Бо, що на південному сході, і аж до Кабали, що на північному плато,— брати проводили зібрання в школах, на ринках та у приватних домах. Завдяки цій кампанії збір став звіщати добру новину ще з більшою ревністю і «слово Єгови росло і ширилось» (Дії 12:24).

Все ж тамтешні вісники потребували навчання, і Єгова подбав, аби вони отримали його.