Наклеп — це неправда, що знеславляє якусь людину; зазвичай наклеп зводять з лихими намірами, в усній чи письмовій формі.

Плітка може перерости в наклеп і мати згубні наслідки для того, хто його поширює. Важко заперечити правдивість слів з Екклезіаста 10:12—14: «Вуста безглуздого нищать його самого. Перші його слова — це безглуздя, а останні — згубне безумство. І все ж безглуздий продовжує говорити».

У чому різниця між пліткою і наклепом?

Тимчасом як плітки бувають до певної міри невинними (хоча і вони можуть перерости в наклеп чи спричинити його), наклеп завжди завдає шкоди й болю та веде до суперечок. Незалежно від того, керувалася людина лихими мотивами чи ні, звівши наклеп, вона стягує на себе Боже несхвалення, адже Єгова ненавидить «кожного, хто сіє між братами суперечки» (Пр 6:16—19). У грецькій мові щодо того, хто зводить на когось наклепи або когось звинувачує, вживалося слово діа́болос. Також це слово вживається в Біблії як титул Сатани Диявола, найбільшого наклепника, який знеславляє Бога (Ів 8:44; Об 12:9, 10; Бт 3:2—5). Це показує, від кого походять наклепи.

Наклеп може стати каменем спотикання для інших, особливо для того, хто став жертвою наклепу. У Законі, який Бог дав Ізраїлю, містився такий наказ: «Не поширюй наклепів серед свого народу. Не посягай на життя свого ближнього» (Лв 19:16). З цих слів видно, наскільки наклеп небезпечний: тому, кого фальшиво звинувачували в чомусь, могла загрожувати смертна кара. Через фальшивих свідків померло багато невинних людей (1Цр 21:8—13; Мт 26:59, 60).

Наклепнику подобається розкривати конфіденційну інформацію тим, хто не має права її знати (Пр 11:13). Він отримує задоволення, коли розповідає щось сенсаційне. Той, хто слухає наклепника, теж чинить неправильно і шкодить самому собі (Пр 20:19; 26:22). Почувши від наклепника щось неприємне про своїх друзів, людина може відвернутися від них; наклеп породжує ворожнечу і розбрат (Пр 16:28).

Згідно з біблійним пророцтвом, однією з ознак «останніх днів» є те, що багато людей будуть наклепниками (2Тм 3:1—3). Якщо в Божому народі хтось (чи то чоловік, чи жінка) стає наклепником, то відповідальні брати у християнському зборі мають докорити такій людині і виправити її (1Тм 3:11; Тит 2:1—5; 3Ів 9, 10). Наклепник зчиняє суперечки (Пр 16:28) і сприяє «учинкам плоті» (скажімо, ненависті, незгодам і розбрату), через які ні він сам, ні ті, хто грішить через нього, не успадкують Божого Царства (Гл 5:19—21). Хоча наклепник може бути хитрим і обманювати, «його зло буде викрито перед усім збором» (Пр 26:20—26). Ісус викрив наклепника Юду (Ів 6:70) перед своїми апостолами і зрештою відкинув його. Подальші події призвели до загибелі Юди (Мт 26:20—25; Ів 13:21—27; 17:12).

Однією з форм наклепу є лихослів’я, або зневажлива мова, за що людину можуть виключити з християнського збору; Біблія каже, що лихослови не гідні життя (1Кр 5:11; 6:9, 10, див. прим.). Наклепи і лихослів’я нерідко пов’язані з бунтом проти Бога або тих, кого він наділив владою у зборі свого народу. Так було у випадку Корея і його прибічників, які повстали проти порядку, встановленого Богом, та зводили наклепи на Мойсея й Аарона (Чс 16:1—3, 12—14). Учень Юда згадав про цих бунтарів і про наслідки, яких вони зазнали, коли застерігав християн проти зневажливої мови, нарікань, скарг і пишномовних вихвалянь (Юд 10, 11, 14—16).