Филимонів раб, Онисим, правдоподібно вкрав гроші, щоб оплатити подорож у Рим і втік. Там він зустрівся з Павлом і навернувся на християнську віру.

Будучи ув’язнений в Римі, 60—61 року н. е., Павло написав Филимонові листа в якому заохочував Филимона прийняти повертаючого Онисима в дусі братерської любові.

Після такого тактовного підходу до цієї справи, апостол сказав, що хоч міг наказати Филимонові робити «потрібне», то вибрав відповідно напучувати його. Робити що? Таж люб’язно прийняти раба Онисима! Павло любив би затримати собі Онисима, але без Филимонової волі він вирішив повернути Онисима назад до нього.

Очевидно несприятливі розвитки часто доказуються бути корисними, так як Павло тепер говорить (вірші 15-21). Онисим втік і це вийшло йому на добро. Чому? Тому що Филимон міг прийняти його, як охочого, чесного християнського брата, а не як неохочого й правдоподібно нечесного раба. Павло заохочував Филимона сердечно прийняти поверненого Онисима, як самого Павла. Якщо Онисим зробив Филимонові якусь кривду, то апостол відплатить.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 23]

Вищий за раба: Відносно повороту Филимонового утеклого раба Онисима, Павло сказав: «Бо може... розлучився на час, щоб навіки прийняв ти його, і вже не як раба, але вище від раба,— як брата улюбленого, особливо для мене, а тим більше для тебе,— і за тілом, і в Господі (Филимона 15, 16). У Римській імперії рабство було примусове під імперським урядом, і Павло визнавав цю «вищу владу» (Римлян 13:1​-7). Він не обстоював рабського повстання, але допомагав таким особам здобути духовну свободу, як християни. Згідно з своєю власною порадою, щоб раби підкорялися панам своїм, Павло відіслав Онисима назад до Филимона (Колосян 3:22​-24; Тита 2:9, 10). Тепер Онисим не був тільки світським рабом. Він був улюбленим співвіруючим, який буде відносно підкорятися Филимонові як кращий раб, який керувався Божими принципами й виявляв братерську любов.