• Країни колишньої Югославії
    Щорічник Свідків Єгови 2009

    • Франц переїхав у словенське місто Марибор, де влаштувався на роботу перукарем. Він поділився доброю новиною з власником перукарні Річардом Тауцем, і той пізнав правду. Тепер вони проповідували в перукарні разом, за що їх називали перукарями, які вірять у Біблію. Клієнти слухали дуже уважно — хто б наважився поворухнутися чи бодай слівце промовити, коли його голять гострим лезом! Серед клієнтів був політик на ім’я Джуро Джамонія та Рудольф Калле, власник майстерні з ремонту друкарських машинок. Ці чоловіки зробили швидкий духовний поступ та невдовзі охрестилися. Джуро полишив політику і допоміг заснувати Товариство Дослідників Біблії «Маяк» у королівстві Югославія. Завдяки юридичному статусу цього Товариства брати могли вільно проповідувати й проводити зібрання.

      «ФОТО-ДРАМА» ПРОКЛАДАЄ ШЛЯХ

      У 1931 році швейцарський філіал Свідків Єгови доручив Джуро і ще одному братові показати «Фото-драму сотворення» у великих містах Югославії. Зали були переповнені. «Фото-драма» розпалила в людей інтерес до біблійних істин. У Мариборі проводились зібрання словенською і німецькою мовами. У Загребі та околицях утворилися групи, які збирались для обговорення публікацій на хорватській мові.

      Згодом брати взялися за нелегку на той час справу — переклад журналу «Вартова башта» словенською і хорватською мовами. Перекладений текст одна сестра передруковувала під копірку. За один раз можна було отримати тільки двадцять примірників журналу. З часом брати придбали мімеограф, і за один раз вони друкували вже 200 примірників «Вартової башти».

      Взявши достатньо журналів, брати і сестри вирушали поїздом у різні куточки Югославії. У Словенії вісники брали в оренду вантажівку з відкритим кузовом і наймали водія. Він відвозив їх до місця, де вони планували проповідувати, і цілий день чекав на них. У ті часи вісники Царства не були навчені, як проповідувати, тому деколи говорили надто різко. І все ж Єгова благословляв їхні зусилля, допомагаючи знаходити тих, «хто був схильний прийняти правду, яка веде до вічного життя» (Дії 13:48).

      «Я почув правду з Біблії 1931 року від своєї тітки Терезії Градич та її чоловіка Франца,— згадує Франц Загмайстер.— Вони були одними з перших вісників у Словенії. Раніше дядько Франц вороже ставився до релігії, а тепер із за́палом читав Біблію. Це справило на мене величезне враження, і я вирішив вивчати Біблію разом з ним. Хоча моїм рідним не подобалось, що я проповідував, я таки ділився набутими знаннями з іншими. Дізнавшись про це, мене одразу викликав до себе священик. Він сказав, що мені не дозволено мати Біблію, тому що я не можу її розуміти. Але я не віддав йому своєї Біблії. Якось після смерті мого батька цей священик підійшов до мене на вулиці. Він був розгніваний тим, що я не замовив служби за упокій душі батька. Я сказав:

      — Я заплатив би за сотню, навіть за тисячу служб, якби це допомогло батькові.

      — Це допоможе, обов’язково допоможе! — вигукнув священик.

      — Якщо він на небі,— заперечив я,— йому не потрібні ваші служби, і, якщо він у пеклі, вони йому теж не потрібні.

      — А якщо він у чистилищі? — не відступав священик.

      — Послухайте,— звернувся я до нього,— ви знаєте, що я досить заможний. Я готовий хоч зараз піти до нотаріуса і все своє майно переписати на вас. Тільки доведіть мені з Біблії, що людина має безсмертну душу, що існує пекло, чистилище і що Бог — це Трійця.

      Священик люто глянув на мене, запалив цигарку і пішов геть».