Словенія

До 1991 року Словенія входила в склад Югославії і займала її північно-західну частину. Після того як Словенія здобула незалежність, економіка країни почала стрімко розвиватися, і 2004 року Словенія увійшла в Європейський Союз. Ця країна зовсім невелика, але на її території можна побачити найрізноманітніші краєвиди. Тут є величні гори та гірські озера, густі ліси, чудові вапнякові печери і прекрасне морське узбережжя. Менше ніж за годину з холодних гірських схилів можна потрапити в запашні зарості оливкових дерев і винограду, що розкинулись на узбережжі Адріатичного моря. А ще Словенія приваблює мандрівників багатством культурних та історичних пам’яток. Однак достоїнства цієї маленької країни не вичерпуються наявністю в ній національних парків та старовинних міст. Словенія має багату духовну спадщину.

ЗАЛИ ЦАРСТВА І ПІОНЕРИ

Ви, без сумніву, пам’ятаєте, що в місті Марибор проповідували «перукарі, які вірять у Біблію». Маленька група дослідників Біблії, яка там утворилася, проводила свої зустрічі в ресторані, який згодом отримав назву «Нові свет» (тобто «Новий світ»). Тепер Свідки в Словенії можуть поклонятися Єгові та вчитися в чудових Залах Царства. Оскільки в 1990-х роках у країні зросла кількість вісників і поліпшилась загальна ситуація, брати організували регіональний будівельний комітет. З 1995 року завдяки фінансовій допомозі наших братів і сестер з-за кордону Свідки в Словенії побудували та реконструювали 14 Залів Царства. У цій роботі брали участь понад 100 добровольців.

З ростом кількості вісників зростала кількість сталих піонерів: у 1990 році їх було 10, а в 2000-му — 107. Піонеркою стала і Аніка Крістіан, яка до пізнання правди була членом Центрального комітету комуністичної партії Югославії.

Значний внесок у проповідування доброї новини в Словенії зробили брати і сестри, які приїхали з інших країн. У 1992 році сюди прибули перші місіонери — Франко і Деббі Дагостіні. А коли вони отримали призначення в Африку, з Австрії приїхало інше подружжя місіонерів, Деніел і Карін Фрідл. Потім у Словенії почали служити випускники місіонерської школи «Ґілеад»: Джеффрі і Тоня Пауелл та Йохен і Міхаела Фішер. Вони, а також спеціальні піонери з Австрії, Італії та Польщі приїхали до Словенії, тому що глибоко любили Єгову та палко бажали допомагати людям.

КОМІТЕТИ ЗВ’ЯЗКУ З ЛІКАРНЯМИ

У 1994 році в Бетелі було створено відділ лікарняної довідки та два комітети зв’язку з лікарнями. Брати з цих комітетів мали офіційну зустріч з міністром охорони здоров’я. Після цього він організував нараду головних лікарів усіх лікарень Словенії, на якій брати розповіли про мету створення комітетів зв’язку з лікарнями та пояснили, чому Свідки Єгови відмовляються від переливання крові. Це посприяло ліпшому ставленню лікарів до пацієнтів, які відмовляються від переливання крові. Крім того, в медичних журналах вийшло кілька статей про методи безкровного лікування.

Роком пізніше в Словенії вперше провели операцію на відкритому серці без переливання крові. Про цю успішну операцію повідомлялося в засобах масової інформації. Хірург та анестезіолог написали наукову статтю. Таким чином у Словенії з’явилися нові перспективи лікування без застосування крові і набагато більше лікарів почали з повагою ставитись до переконань Свідків Єгови.

БУДІВНИЦТВО ФІЛІАЛУ

Після політичних змін, що відбулися 1991 року, Керівний орган прийняв рішення створити в Словенії офіс, який мав наглядати за проповідуванням у цій країні. У центрі Любляни, столиці Словенії, брати придбали одноповерховий будинок. Його відремонтували, і 1 липня 1993 року сюди переїхали служителі Бетелю. Спочатку їх було лише десятеро, але через десять років тут працювало вже тридцять п’ять добровольців. Тому брати орендували сусідній будинок і облаштували в ньому кухню, їдальню та пральню. Аби звільнити місце під робочі приміщення, бетелівців поселили в квартири поряд з Бетелем. У 1997 році офіс набув статусу філіалу.

Коли Керівний орган дозволив будівництво нового філіалу, брати почали шукати відповідну ділянку. Розглянувши приблизно сорок варіантів, вони вибрали земельну ділянку біля підніжжя гір, неподалік міста Камник, що за 20 кілометрів від столиці країни. Брати придбали ділянку; виконавши будівельні вимоги, отримали дозвіл на забудову, підписали контракт з будівельною фірмою та запросили служителів міжнародної програми. Здавалося, все готове для початку робіт.

Однак щойно про цей проект стало відомо, люди, які жили біля купленої ділянки, виступили проти будівництва. Того дня, коли мало розпочатися будівництво, вони забарикадували підходи до будівельного майданчика і витягли плакати з гаслами протесту. Через шість днів, біля дванадцятої години дня, на майданчик приїхало приблизно тридцять поліцейських, щоб захистити працівників, яких влада міста вислала знести барикади. Озлоблені люди ображали поліцейських. Оскільки спорудження об’єкту відклали, в цей час на будівельному майданчику не було ані братів, ані працівників будівельної фірми. Поступово хвиля протестів спала, і брати почали шукати мирних шляхів для вирішення проблеми.

Огорожу на будівельному майданчику руйнували три рази. Але через місяць будівництво все-таки почалося і продовжувалося вже без перешкод. Зрештою попри нападки противників усе вийшло на добре, адже про будівництво багато говорили і писали в засобах масової інформації: понад сто п’ятдесят повідомлень було надруковано в газетах і прозвучало в теле- і радіопередачах. Будівництво філіалу велося протягом приблизно одинадцяти місяців, і в серпні 2005 року бетелівці переїхали в нові приміщення.

Відтоді стосунки між братами й людьми, що живуть поблизу філіалу, цілком змінилися. Чимало мешканців побувало у філіалі. Один чоловік, який раніше виступав проти будівництва, згодом прийшов на екскурсію. Він розпитував, хто такі Свідки і для чого їм ці споруди. Йому показали приміщення. Чоловік звернув увагу на чистоту і був приємно здивований тим, наскільки тепло його прийняли. «Сусіди питають, чи я тепер на вашій стороні,— сказав він братам.— А я їм кажу: “Так, раніше я був проти Свідків, але тепер я за них, бо вони хороші люди”».

Дванадцятого серпня 2006 року Теодор Ярач з Керівного органу виголосив промову присвячення. Її слухало 144 делегати з 20 країн. На спеціальній зустрічі в Любляні він виступив перед 3097 присутніми, які приїхали зі Словенії, Хорватії та Боснії і Герцеговини.

ЧУДОВІ ПЕРСПЕКТИВИ

Цілковито покладаючись на свого небесного Батька, Свідки Єгови в Словенії впевнено дивляться в майбутнє. На обласному конгресі 2004 року вони отримали «Християнські Грецькі Писання. Переклад нового світу» словенською мовою. Завдяки тому що праці проповідування великою мірою сприяє новозбудований філіал і ревне служіння багатьох піонерів, Свідки Єгови в Словенії готові далі виконувати працю, яку їм доручив Христос (Матв. 28:19, 20).

Загалом Словенія — це католицька країна, але за часів комунізму чимало людей стало атеїстами. Багато словенців обтяжені клопотами і тривогами. А дехто, спокусившись мрією розбагатіти, пустився в гонитву за речами. Ще хтось захоплюється спортом та розвагами. І все ж у цій країні є чимало щирих людей, які цінують Божі обітниці, записані в Біблії.

Проповідування в Словенії приносить хороші результати. У серпні 2008 року в країні служило 1935 братів і сестер — найвища кількість вісників. Приблизно чверть з них служило піонерами. Тут проповідують албанською, англійською, китайською, хорватською, сербською мовами, а також словенською мовою жестів. Якщо колись добру новину в Словенії звіщали тільки двоє перукарів, то тепер достойних людей, які бажають служити правдивому Богу Єгові, шукає майже дві тисячі вісників різних національностей (Матв. 10:11).

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 249, 250]

«Єгова ніби засліплював їх»

ЯНЕЗ НОВАК

Рік народження: 1964

Рік хрещення: 1983

Факти з біографії: на три роки був ув’язнений за свої переконання. Тепер служить у комітеті філіалу в Словенії.

У ГРУДНІ 1984 року я отримав кілька повісток з наказом прибути у військкомат. Одну з них почепили мені на двері. У ній було сказано, що в разі неявки у військкомат мене заберуть туди силою. Тож я вирішив піти, щоб пояснити свою позицію. Пояснити нічого не вдалося, а військові вирішили будь-що зробити з мене вояка. Мені поголили голову, забрали одяг і дали військову форму. Коли я від неї відмовився, її одягнули на мене силою, втиснули мені в пальці ручку і змушували підписати згоду на службу в армії. Я нічого не підписав.

Я відмовлявся від участі в ранковій гімнастиці для солдатів і не салютував прапору. Чотири солдати приволокли мене на плац і сказали виконувати вправи. Але я навіть не поворухнувся. Тоді вони намагались силоміць підняти мені руки, аж доки не зрозуміли, наскільки безглуздо це виглядає. На мене націлили рушницю і погрожували застрелити. Іншим разом мене пробували підкупити кавою і тістечками.

Дехто, бачачи мою непохитність, починав кричати. Інші не тямили себе від гніву, коли я відмовився плюнути на портрет маршала Тіто, який тримали перед моїм обличчям. Мені намагались дати в руки зброю. Я не піддався, і мене звинуватили у військовому злочині, за що на місяць ув’язнили в казармі. Після цього в очікуванні вироку я кілька тижнів провів у тюрмі в Загребі (Хорватія). У камері всю ніч горіло червоне світло, а до туалету я міг піти, тільки якщо охоронець був у доброму гуморі.

Мене засудили до трьох років ув’язнення на острові Голі-Оток, що в Адріатичному морі. Сюди посилали найбільш небезпечних злочинців. Через жорстокість в’язнів тюрма на цьому острові зажила недоброї слави. Закувавши мої руки в кайдани, мене привезли сюди за те, що я відмовлявся воювати. Тут я зустрів четверо братів, яких ув’язнили за нейтральну позицію.

Нам не дозволили привезти з собою ані Біблії, ані будь-яких інших публікацій. Проте одна Біблія на острові була. Крім того, рідні передавали мені в коробці з подвійним дном «Вартову башту». Охоронці так і не знайшли нашої літератури і не дізналися, що ми проводили зібрання. Іноді, коли вони заходили, література лежала прямо перед ними, але Єгова ніби засліплював їх — вони нічого не помічали.

Через рік мене перевели в тюрму в Словенії. Ще будучи в’язнем, я одружився з Рахелою. Після мого звільнення ми почали піонерське служіння, а з 1993 року служимо в словенському Бетелі.