Храм, побудований Соломоном

Храм Соломона. Цар Давид дуже хотів побудувати для Єгови дім, де зберігався б ковчег угоди, який на той час стояв у наметі. Єгові був до вподоби цей задум, але оскільки Давид пролив багато крові на війнах, Бог сказав, що честь побудувати храм дістанеться його сину, Соломону. Звісно, Єгова схвалював Давидові війни, адже той воював від його імені і за його народ. Усе ж храм мав бути збудований у мирний час і мирною людиною (2См 7:1—16; 1Цр 5:3—5; 8:17; 1Хр 17:1—14; 22:6—10).

Вартість. Давид купив тік євусеянина Орнана (Аравни) на горі Морія, де згодом побудували храм (2См 24:24, 25; 1Хр 21:24, 25). Також він назбирав 100 000 талантів золота, 1 000 000 талантів срібла і дуже багато міді та заліза, а з власних статків пожертвував 3000 талантів золота і 7000 талантів срібла. Князі пожертвували 5000 талантів золота, 10 000 золотих дариків, 10 000 талантів срібла і багато заліза й міді (1Хр 22:14; 29:3—7). Усі ці пожертви — 108 000 талантів золота, 10 000 золотих дариків і 1 017 000 талантів срібла — у перерахунку на сучасні гроші дорівнюють 48 337 047 000 дол. Син Давида, Соломон, не витратив усього цього на будівництво храму; те, що залишилося, поклали в храмову скарбницю (1Цр 7:51; 2Хр 5:1).

Робітники. Цар Соломон почав будувати храм для Єгови у четвертий рік свого правління (1034 р. до н. е.), у другому місяці, зіві. Він побудував його згідно з планом, який Давид отримав під натхненням від Бога (1Цр 6:1; 1Хр 28:11—19). Робота тривала сім років (1Цр 6:37, 38). Тирський цар Хірам в обмін на пшеницю, ячмінь, олію та вино постачав Соломонові деревину з Лівану, а також посилав робітників, які вміли працювати з камінням і деревом. Серед них був умілий майстер, якого теж звали Хірамом. Його батько був тирянином, а мати — ізраїльтянкою з племені Нефталима. Хірам мав досвід у роботі з золотом, сріблом, міддю, залізом, камінням, деревом і тканиною (1Цр 5:8—11, 18; 7:13, 14, 40, 45; 2Хр 2:13—16).

З-поміж ізраїльтян Соломон набрав 30 000 робітників і розділив їх на три зміни по 10 000 осіб. Кожна зміна один місяць працювала на Лівані, а два місяці проводила вдома (1Цр 5:13, 14). З-поміж «чоловіків, які були чужинцями» він набрав 70 000 різноробів і 80 000 каменярів (1Цр 5:15; 9:20, 21; 2Хр 2:2). Нагляд над роботами Соломон доручив 550 начальникам, а 3300 урядників, очевидно, призначив їхніми помічниками (1Цр 5:16; 9:22, 23). Схоже, що 250 з цих наглядачів були ізраїльтянами, а 3600 — чужинцями (2Хр 2:17, 18).

Довжина «ліктя». За основу розрахунків розмірів трьох зі згаданих у цій статті храмів — храму Соломона, Зоровавеля та Ірода — взято лікоть, довжина якого становила 44,5 см. Однак у ті часи могли використовувати і довший лікоть, який дорівнював приблизно 51,8 см. (Пор. 2Хр 3:3 [де під «старими ліктями», можливо, мається на увазі довша одиниця виміру, ніж загальноприйнятий лікоть] і Єз 40:5; див. ЛІКОТЬ.)

План і матеріали. Храм був величною спорудою. Своєю побудовою він загалом нагадував святий намет, однак внутрішні розміри Святого і Найсвятішого в ньому були більші, ніж у наметі. Святе мало 40 ліктів (17,8 м) завдовжки, 20 ліктів (8,9 м) завширшки і, очевидно, 30 ліктів (13,4 м) заввишки (1Цр 6:2, 17). Найсвятіше являло собою куб зі стороною 20 ліктів (1Цр 6:20; 2Хр 3:8). Над Найсвятішим були верхні кімнати приблизно 10 ліктів (4,5 м) заввишки (1Хр 28:11). Уздовж трьох сторін храму йшла прибудова, в якій розташовувалися складські та інші приміщення (1Цр 6:4—6, 10).

Храм був побудований здебільшого з каменю і дерева. Підлогу храму покрили ялівцевими дошками; стіни зсередини храму мали кедрову обшивку, на якій вирізьбили херувимів, пальми і розпущені квіти; стелю і стіни повністю вкрили золотом (1Цр 6:15, 18, 21, 22, 29). Двері Святого (тобто вхід у храм) були зроблені з ялівцю, покриті шаром золота і прикрашені вирізьбленими зображеннями (1Цр 6:34, 35). Між Святим і Найсвятішим стояли двері з соснового дерева, які теж були різьблені і вкриті золотом. Невідомо, де саме розташовувалися ці двері, але в будь-якому разі вони не замінили завісу, яка була у святому наметі. (Пор. 2Хр 3:14.) У Найсвятішому стояли два великих херувими із соснового дерева, вкриті золотом. Під їхніми крилами поставили ковчег угоди (1Цр 6:23—28, 31—33; 8:6; див. ХЕРУВИМИ).

Усе, що було у Святому, виготовили з золота: жертовник для спалювання фіміаму, 10 столів для хлібів представлення, 10 свічників та різний посуд і приладдя. Біля входу у Святе — перше приміщення храму — стояли два мідні стовпи, «Яхін» і «Боаз» (1Цр 7:15—22, 48—50; 1Хр 28:16; 2Хр 4:8; див. БОАЗ [стовп]). Довкола храму було зведено стіну з тесаного каміння і кедрових брусів, і так утворилося внутрішнє подвір’я (1Цр 6:36). Жертовник, «море, вилите з металу», 10 візків для умивальниць та різне приладдя, яке використовувалось на подвір’ї храму, було виготовлене з міді (1Цр 7:23—47). По периметру подвір’я зробили їдальні (1Хр 28:12).

Храм був особливий тим, що його будували з каменів, які обтісували в каменоломні, так що вони ідеально пасували один до одного. Тому «під час будівництва дому не було чути ні молотка, ні сокири, ні іншого залізного знаряддя» (1Цр 6:7). Загалом робота тривала сім з половиною років: почалася навесні 1034 р. до н. е. і завершилася восени 1027 р. до н. е., у восьмому місяці, місяці бу́лі (1Цр 6:1, 38).

Присвячення. У сьомому місяці, етанімі, очевидно 12-го року свого царювання (1026 р. до н. е.), Соломон зібрав ізраїльтян у Єрусалимі, щоб провести присвячення храму і відзначити Свято наметів. Священики і левіти принесли святий намет і всі святі речі, які були в ньому; ковчег угоди занесли в Найсвятіше. (Див. НАЙСВЯТІШЕ.) Тоді хмара Єгови наповнила храм. Після цього Соломон поблагословив Єгову та весь Ізраїлів збір і, стоячи на спеціальному помості перед мідним жертовником (див. ЖЕРТОВНИК), промовив довгу молитву, в якій прославив Єгову і попросив, щоб він виявляв віддану любов і милосердя до тих, хто боїться Його і служить Йому — чи то ізраїльтян, чи чужинців. Після цього було принесено дуже багато жертв: 22 000 биків і 120 000 овець. Присвячення храму тривало 7 днів, і ще 7 днів тривало Свято наметів, після чого, у 23-й день місяця, Соломон відпустив людей додому. Вони раділи і дякували Єгові за його великодушність і щедрість (1Цр 8; 2Хр 5:1—7:10; див. СОЛОМОН, Присвячення храму).

Історія. Цей храм проіснував до 607 р. до н. е. і був зруйнований вавилонським військом за наказом царя Навуходоносора (2Цр 25:9; 2Хр 36:19; Єр 52:13). У різні періоди ізраїльтяни втягувалися у фальшиве поклоніння, тому Бог дозволяв народам нападати на Юду та Єрусалим і в деяких випадках грабувати храм. Часами храм був занедбаний. Приблизно через 33 роки після присвячення, за днів Соломонового сина Реговоама, єгипетський цар Шішак пограбував храм і забрав його скарби (993 р. до н. е.) (1Цр 14:25, 26; 2Хр 12:9). Цар Аса (977—937 рр. до н. е.) шанував дім Єгови, але, намагаючись захистити Єрусалим, повівся нерозумно і віддав сирійському царю Бен-Гададу I срібні й золоті скарби храму, щоб той скасував свою угоду з ізраїльським царем Баашею (1Цр 15:18, 19; 2Хр 15:17, 18; 16:2, 3).

Після неспокійних часів, протягом яких храм був у занедбаному стані, юдейський цар Єгоаш (898—859 рр. до н. е.) організував його ремонт (2Цр 12:4—12; 2Хр 24:4—14). За днів Єгоашевого сина Амації ізраїльський цар, якого теж звали Єгоаш, пограбував храм (2Цр 14:13, 14). Цар Йотам (777—762 рр. до н. е.) провів на території храму деякі будівельні роботи: він збудував «верхню браму» (2Цр 15:32, 35; 2Хр 27:1, 3). Юдейський цар Ахаз (761—746 рр. до н. е.) відіслав храмові скарби ассирійському цареві Тіглатпаласару III, щоб підкупити його, та ще й занечистив храм, замінивши мідний жертовник іншим, зробленим на зразок того, що був у Дамаску (2Цр 16:5—16). Зрештою він закрив двері дому Єгови (2Хр 28:24).

Цар Єзекія (745—717 рр. до н. е.) зробив усе можливе, щоб виправити зло, яке вчинив його батько Ахаз. Вже на початку свого правління він відкрив двері храму і наказав очистити його (2Хр 29:3, 15, 16). Але згодом, боячись ассирійського царя Сінаххеріба, він зняв двері храму та одвірки, які свого часу наказав покрити золотом, і відіслав це золото Сінаххерібу (2Цр 18:15, 16).

Після смерті Єзекії протягом півстоліття храм був занечищений і запущений. Син Єзекії, Манасія (716—662 рр. до н. е.), робив більше зла, ніж усі попередні царі Юди. «На двох подвір’ях дому Єгови Манасія збудував жертовники для всього небесного війська» (2Цр 21:1—5; 2Хр 33:1—4). На початку царювання його внука, Йосії (659—629 рр. до н. е.), споруда, яка колись вражала своєю величчю, була в плачевному стані. Очевидно, в храмі панував безлад, бо, коли первосвященик Хілкія знайшов книгу Закону (імовірно, оригінальний сувій, написаний самим Мойсеєм), це було несподіваною і радісною знахідкою (2Цр 22:3—13; 2Хр 34:8—21). Після того як храм відремонтували та очистили, народ відзначив таку Пасху, якої не було від днів пророка Самуїла (2Цр 23:21—23; 2Хр 35:17—19). Це сталося в часи, коли служив пророк Єремія (Єр 1:1—3). Відтоді і до самого знищення храм залишався відкритим і в ньому служили священики, хоча багато з них були неправедними.