Храм, побудований Соломоном

Храм Соломона. Цар Давид дуже хотів побудувати для Єгови дім, де зберігався б ковчег угоди, який на той час стояв у наметі. Єгові був до вподоби цей задум, але оскільки Давид пролив багато крові на війнах, Бог сказав, що честь побудувати храм дістанеться його сину, Соломону. Звісно, Єгова схвалював Давидові війни, адже той воював від його імені і за його народ. Усе ж храм мав бути збудований у мирний час і мирною людиною (2См 7:1—16; 1Цр 5:3—5; 8:17; 1Хр 17:1—14; 22:6—10).

Вартість. Давид купив тік євусеянина Орнана (Аравни) на горі Морія, де згодом побудували храм (2См 24:24, 25; 1Хр 21:24, 25). Також він назбирав 100 000 талантів золота, 1 000 000 талантів срібла і дуже багато міді та заліза, а з власних статків пожертвував 3000 талантів золота і 7000 талантів срібла. Князі пожертвували 5000 талантів золота, 10 000 золотих дариків, 10 000 талантів срібла і багато заліза й міді (1Хр 22:14; 29:3—7). Усі ці пожертви — 108 000 талантів золота, 10 000 золотих дариків і 1 017 000 талантів срібла — у перерахунку на сучасні гроші дорівнюють 48 337 047 000 дол. Син Давида, Соломон, не витратив усього цього на будівництво храму; те, що залишилося, поклали в храмову скарбницю (1Цр 7:51; 2Хр 5:1).

Робітники. Цар Соломон почав будувати храм для Єгови у четвертий рік свого правління (1034 р. до н. е.), у другому місяці, зіві. Він побудував його згідно з планом, який Давид отримав під натхненням від Бога (1Цр 6:1; 1Хр 28:11—19). Робота тривала сім років (1Цр 6:37, 38). Тирський цар Хірам в обмін на пшеницю, ячмінь, олію та вино постачав Соломонові деревину з Лівану, а також посилав робітників, які вміли працювати з камінням і деревом. Серед них був умілий майстер, якого теж звали Хірамом. Його батько був тирянином, а мати — ізраїльтянкою з племені Нефталима. Хірам мав досвід у роботі з золотом, сріблом, міддю, залізом, камінням, деревом і тканиною (1Цр 5:8—11, 18; 7:13, 14, 40, 45; 2Хр 2:13—16).

З-поміж ізраїльтян Соломон набрав 30 000 робітників і розділив їх на три зміни по 10 000 осіб. Кожна зміна один місяць працювала на Лівані, а два місяці проводила вдома (1Цр 5:13, 14). З-поміж «чоловіків, які були чужинцями» він набрав 70 000 різноробів і 80 000 каменярів (1Цр 5:15; 9:20, 21; 2Хр 2:2). Нагляд над роботами Соломон доручив 550 начальникам, а 3300 урядників, очевидно, призначив їхніми помічниками (1Цр 5:16; 9:22, 23). Схоже, що 250 з цих наглядачів були ізраїльтянами, а 3600 — чужинцями (2Хр 2:17, 18).

Довжина «ліктя». За основу розрахунків розмірів трьох зі згаданих у цій статті храмів — храму Соломона, Зоровавеля та Ірода — взято лікоть, довжина якого становила 44,5 см. Однак у ті часи могли використовувати і довший лікоть, який дорівнював приблизно 51,8 см. (Пор. 2Хр 3:3 [де під «старими ліктями», можливо, мається на увазі довша одиниця виміру, ніж загальноприйнятий лікоть] і Єз 40:5; див. ЛІКОТЬ.)

План і матеріали. Храм був величною спорудою. Своєю побудовою він загалом нагадував святий намет, однак внутрішні розміри Святого і Найсвятішого в ньому були більші, ніж у наметі. Святе мало 40 ліктів (17,8 м) завдовжки, 20 ліктів (8,9 м) завширшки і, очевидно, 30 ліктів (13,4 м) заввишки (1Цр 6:2, 17). Найсвятіше являло собою куб зі стороною 20 ліктів (1Цр 6:20; 2Хр 3:8). Над Найсвятішим були верхні кімнати приблизно 10 ліктів (4,5 м) заввишки (1Хр 28:11). Уздовж трьох сторін храму йшла прибудова, в якій розташовувалися складські та інші приміщення (1Цр 6:4—6, 10).

Храм був побудований здебільшого з каменю і дерева. Підлогу храму покрили ялівцевими дошками; стіни зсередини храму мали кедрову обшивку, на якій вирізьбили херувимів, пальми і розпущені квіти; стелю і стіни повністю вкрили золотом (1Цр 6:15, 18, 21, 22, 29). Двері Святого (тобто вхід у храм) були зроблені з ялівцю, покриті шаром золота і прикрашені вирізьбленими зображеннями (1Цр 6:34, 35). Між Святим і Найсвятішим стояли двері з соснового дерева, які теж були різьблені і вкриті золотом. Невідомо, де саме розташовувалися ці двері, але в будь-якому разі вони не замінили завісу, яка була у святому наметі. (Пор. 2Хр 3:14.) У Найсвятішому стояли два великих херувими із соснового дерева, вкриті золотом. Під їхніми крилами поставили ковчег угоди (1Цр 6:23—28, 31—33; 8:6; див. ХЕРУВИМИ).

Усе, що було у Святому, виготовили з золота: жертовник для спалювання фіміаму, 10 столів для хлібів представлення, 10 свічників та різний посуд і приладдя. Біля входу у Святе — перше приміщення храму — стояли два мідні стовпи, «Яхін» і «Боаз» (1Цр 7:15—22, 48—50; 1Хр 28:16; 2Хр 4:8; див. БОАЗ [стовп]). Довкола храму було зведено стіну з тесаного каміння і кедрових брусів, і так утворилося внутрішнє подвір’я (1Цр 6:36). Жертовник, «море, вилите з металу», 10 візків для умивальниць та різне приладдя, яке використовувалось на подвір’ї храму, було виготовлене з міді (1Цр 7:23—47). По периметру подвір’я зробили їдальні (1Хр 28:12).

Храм був особливий тим, що його будували з каменів, які обтісували в каменоломні, так що вони ідеально пасували один до одного. Тому «під час будівництва дому не було чути ні молотка, ні сокири, ні іншого залізного знаряддя» (1Цр 6:7). Загалом робота тривала сім з половиною років: почалася навесні 1034 р. до н. е. і завершилася восени 1027 р. до н. е., у восьмому місяці, місяці бу́лі (1Цр 6:1, 38).

Присвячення. У сьомому місяці, етанімі, очевидно 12-го року свого царювання (1026 р. до н. е.), Соломон зібрав ізраїльтян у Єрусалимі, щоб провести присвячення храму і відзначити Свято наметів. Священики і левіти принесли святий намет і всі святі речі, які були в ньому; ковчег угоди занесли в Найсвятіше. (Див. НАЙСВЯТІШЕ.) Тоді хмара Єгови наповнила храм. Після цього Соломон поблагословив Єгову та весь Ізраїлів збір і, стоячи на спеціальному помості перед мідним жертовником (див. ЖЕРТОВНИК), промовив довгу молитву, в якій прославив Єгову і попросив, щоб він виявляв віддану любов і милосердя до тих, хто боїться Його і служить Йому — чи то ізраїльтян, чи чужинців. Після цього було принесено дуже багато жертв: 22 000 биків і 120 000 овець. Присвячення храму тривало 7 днів, і ще 7 днів тривало Свято наметів, після чого, у 23-й день місяця, Соломон відпустив людей додому. Вони раділи і дякували Єгові за його великодушність і щедрість (1Цр 8; 2Хр 5:1—7:10; див. СОЛОМОН, Присвячення храму).