«ЩОБ НЕ ЗБУДИЛИ КОХАННЯ»

(Пісня над піснями 1:1—3:5)

«Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх,— бо ліпші кохання твої від вина» (Пісня над піснями 1:2). Пісня над піснями починається з цих слів скромної сільської дівчини, яку привели в намет царя Соломона. Як вона туди потрапила?

«Сини неньки моєї на мене розгнівалися,— каже Суламітка,— настановили мене сторожити виноградники». Брати розізлилися на неї, бо молодий пастух, в якого вона закохана, запросив її на прогулянку гарного весняного дня. Щоб не дати дівчині піти, брати поставили її охороняти виноградники від «лисинят маленьких, що ушкоджують» їх. Виконуючи це завдання, вона підходить до табору Соломона. Вроду дівчини помічають, коли вона входить в «оріховий сад». Тоді її приводять у табір (Пісня над піснями 1:6; 2:10—15; 6:11).

Коли дівчина виражає палке бажання бути зі своїм коханим пастухом, придворні дами радять їй піти «за слідами отари» і пошукати його. Але Соломон не дозволяє їй іти. Виявляючи захоплення її красою, цар обіцяє їй «ланцюжки золоті... разом із срібними кульками». Проте це не справляє враження на дівчину. Пастуху вдається проникнути в Соломонів табір. Він знаходить Суламітку і вигукує: «Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша!» Дівчина благає придворних дам, щоб вони «не збудили кохання, аж доки йому до вподоби» (Пісня над піснями 1:8—11, 15; 2:7; 3:5).

«ЧОГО ВАМ ДИВИТИСЬ НА СУЛАМІТКУ?»

(Пісня над піснями 3:6—8:4)

Хтось «виходить із пустині, немов стовпи диму» (Пісня над піснями 3:6). Кого бачать жінки Єрусалима, коли виходять подивитися вдалечінь? Соломона і його слуг, які повертаються до міста. А з собою цар везе Суламітку.

Пастух іде слідом за дівчиною і невдовзі знаходить спосіб побачитися з нею. Коли він запевняє Суламітку у своєму коханні, вона каже, що хоче піти з міста: «Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, піду я собі на ту миррину гору й на пагірок ладану». Дівчина пропонує пастуху ‘прийти до саду свого і спожити плід найкращий його’. Хлопець відповідає: «Прийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена». А єрусалимські жінки говорять до них обох: «Споживайте, співдрузі,— пийте до схочу, кохані!» (Пісня над піснями 4:6, 16; 5:1).

Після того як Суламітка розповідає придворним дамам свій сон, вона каже їм: «Я хвора з кохання». Вони запитують: «Чим коханий твій кращий від інших коханих?» Дівчина відказує: «Коханий мій білий й рум’яний, визначніший він від десяти тисяч інших» (Пісня над піснями 5:2—10). На щедру похвалу Соломона вона смиренно відповідає: «Чого вам дивитись на Суламітку?» (Пісня над піснями 6:4—13). Розглядаючи це як нагоду здобути її любов, цар ще більше осипає дівчину компліментами. Однак Суламітка залишається вірною своєму коханню до пастуха. Зрештою Соломон відпускає її додому.

«ПОЛУМ’Я ЯГ»

(Пісня над піснями 8:5—14)

«Хто вона, що виходить із пустині, спираючися на свого коханого?» — запитують брати Суламітки, коли бачать, як дівчина повертається додому. Трохи раніше один із них сказав: «Якщо вона мур,— забороло із срібла збудуємо на ній, а якщо вона двері — обкладемо кедровою дошкою їх». Тепер, коли кохання Суламітки випробуване і доведене, вона каже: «Я мур, мої ж перса — як башти,— тоді я була в його очах мов та, яка спокій провадить» (Пісня над піснями 8:5, 9, 10).

Справжня любов — це «полум’я Яг». Чому? Тому що така любов походить від Єгови. Він той, хто заклав у нас здатність любити. Це яскраве полум’я невгасиме. Соломонова Пісня над піснями пояснює, що кохання між чоловіком і жінкою може бути сильне, «як смерть» (Пісня над піснями 8:6, НС).