Вибачення церкви виявляє глибоку роз’єднаність
«Я ПРОШУ вибачення у вас і в Господа не тільки за свій гріх і провину... але, як взірець, я також дозволяю собі це зробити в інтересах Голландської реформатської церкви». Професор Віллі Йонкер, видатний священик Голландської реформатської церкви, публічно висловив це вражаюче вибачення перед народною радою церков 6 листопада 1990 року в Рустенбурзі (Південна Африка). А про які гріхи говорив Йонкер? Про «політичну, соціальну, економічну й організаційну несправедливість, яку вчинено» завдяки південно-африканській політиці апартеїду.
«Я відчуваю, що можу зробити це,— продовжував професор,— тому що Голландська реформатська церква проголосила під час недавньої ради, що апартеїд — гріх, і церква вибачилася за власну провинність». Проте поширена реакція на вибачення Йонкера виявляє, що багато прихильників церкви зовсім не згідні із заявами своєї церкви щодо апартеїду.
Причиною цієї суперечки є те, що Голландська реформатська церква Південної Африки, більшість членів якої є білими уродженцями європейського походження, довго була пов’язана з апартеїдом.
Проте в жовтні 1986 року церковна рада набагато змінила свою політику, заявивши про те, що членство у церкві було доступне всім расам і що церква була неправа, намагаючись користуватися Біблією, щоб виправдувати політику апартеїду. Крім того, у 1990 році рада заявила про те, що церква «повинна була відректися від цієї точки зору набагато раніше» і що вона «визнає, що цього не зробила й просить вибачення».
Вибачення Йонкера розв’язало суперечку, виявляючи глибоку роз’єднаність поглядів церкви щодо апартеїду. По суті, здається, розкол стосується всіх рівнів церкви — від мирян, аж до колишніх голів генеральної ради. У відповідь на вибачення Йонкера Віллі Потґітер, священик Голландської реформатської церкви, вважав, що «зробити це так раптово було бездушно». Він твердив, що майже половина його збору ще вважає апартеїд християнським зразком, який може діяти.
Зрозуміло, що багато членів Голландської реформатської церкви страждають через цю роз’єднаність. За словами одного незадоволеного члена церкви, котрий написав до йоганнесбурзьської газети «Білт»: «Тепер час, щоб ми... опустилися навколішки й благали прощення за нашу грішну роз’єднаність і за все погане, що ми говоримо один про одного».
Проте здається, не буде такої згоди, а Голландська реформатська церква — не єдина в Південній Африці, котру турбує така роз’єднаність. Суперечка цих так званих християн, справді, далеко не схожа на любов і єдність, які, як сказав Ісус, характеризуватимуть Його справжніх послідовників. (Івана 17:20, 21, 26; порівняйте 1 Коринтян 1:10).