Один вітчим визнає: «Я насправді не був готовий до всіх проблем, пов’язаних з вихованням нерідних дітей. Потрапивши в цю ситуацію, я вважав, що, одружившись з їхньою мамою, став для них батьком. Це здавалося простіше простого! Я не розумів прив’язаності дітей до їхнього біологічного батька й наробив багато помилок».

Один чоловік, який став вітчимом, описує свою проблему: «Часто я був занадто стурбований власними почуттями, аби аналізувати відчуття моїх нерідних дітей або навіть моєї дружини. Мені довелося навчитися бути менш чутливим. Найважливішим є те, що мені довелося навчитися смиренності». Любов допомогла йому здійснити необхідні зміни.

Біологічні батьки

Любов може допомагати примиритися з тим, що діти підтримують стосунки з відсутнім тепер біологічним батьком чи матір’ю. Один названий батько зізнається: «Я хотів передусім завоювати прихильність своїх названих дітей. Коли вони відвідували свого біологічного батька, мені дуже кортіло критикувати його. Коли діти приходили додому після вдалого дня, проведеного з ним, я був розбитий. Якщо вони поверталися в поганому настрої, я був, мов на крилах. По суті, я боявся втратити їх. Найважче було погодитися з важливістю ролі, яку відіграє біологічний батько в житті моїх названих дітей».

Справжня любов допомогла цьому вітчиму погодитись із тим, що сподіватися «негайної» любові — нереалістично. Йому не слід було почуватися відкиненим, коли діти відразу не прийняли його. Цей чоловік зрозумів, що він, можливо, так і не займе місця біологічного батька в серцях своїх дітей. Діти знали батька з раннього дитинства, тимчасом як вітчим був новачком, котрий потребував протоптувати стежку до дитячих сердець. Дослідниця Елізабет Ейнштейн відображає переживання багатьох такими словами: «Біологічних батьків аж ніяк неможливо замінити. Навіть той з батьків, який помер або відмовився від дітей, займає вагоме місце в їхньому житті».

Один християнський старійшина розповідає, що часто було досить нелегко підняти своїх названих дітей у неділю вранці, аби піти з ними на зібрання. Він не сварив їх, але був доброзичливим. Цей вітчим вставав рано-вранці, готував сніданок, а потім приносив кожному з них щось тепле попити. Завдяки цьому вони були більш схильні прислухатися до прохання вставати.

А що сказати про вітчимів? Хіба Біблія не говорить про батька як про голову сім’ї? Авжеж (Ефесян 5:22, 23; 6:1, 2). Проте вітчим, можливо, захоче на деякий час доручити справу виховання дружині, зокрема коли йдеться про покарання. Він може дозволити дітям слухатися «науки матері своєї», тимчасом як сам закладає для них основу ‘слухатися напучення [нового] батька свого’ (Приповістей 1:8; 6:20; 31:1). Докази свідчать, що в кінцевому підсумку це не суперечить принципу головування. Крім того, один вітчим говорить: «Я пам’ятав, що виховання — це також напоумлення, виправлення й зауваження. Вони є успішними, коли використовуються обґрунтовано, з любов’ю й співчуттям, а також підтверджуються батьківським прикладом».

Одна мати, котра знову одружилася, розповідає: «Найважче для матері бачити, як вітчим вживає виховні заходи до її дітей, зокрема коли він це робить, на її думку, зопалу або не виявляє справжньої безсторонності. Це крає її материнське серце, і вона хоче захистити своїх дітей. У такі моменти зовсім не легко підкорятися цьому чоловікові й підтримувати його.

Якось двоє моїх синів, 12 і 14 років, попросили свого вітчима на щось дозволу. Він, не довго думавши, заборонив їм і відразу вийшов з кімнати, навіть не давши хлопцям можливості пояснити, чому це важливе для них. Сльози накотилися хлопцям на очі й мені також перехопило дух. Старший син подивився на мене та сказав: «Мамо, ти бачила, що́ він зробив?» Я відповіла: «Так. Але він є головою дому, і Біблія говорить нам поважати принцип головування». Вони були чемними хлопцями й погодилися зі мною, і трохи заспокоїлись. Увечері я розповіла про це своєму чоловікові, і він зрозумів, що був занадто владним. Він негайно пішов до кімнати хлопців і попросив пробачення.

З цього випадку ми багато чого навчилися. Мій чоловік навчився слухати, перш ніж робити рішення, я — підтримувати принцип головування, навіть коли це боляче. Хлопці взяли для себе урок про те, наскільки важливо виявляти підкорення (Колосян 3:18, 19). А щиросерде вибачення мого чоловіка дало нам важливий урок смиренності (Приповістей 29:23). Сьогодні обидва сини є християнськими старійшинами».

(Звичайно, вітчими повинні бути обережними, щоб не переходити за відповідні рамки стосовно падчерок, аби ті не почувалися незручно.