У 1837 році один з її примірників знайшов у поїзді 40-річний Джордж Сторс. Він народився в Лебаноні, штат Нью-Гемпшир, а на той час мешкав в Ютиці, штат Нью-Йорк.

Сторс був високошановним пастором методистсько-єпископальної церкви. Його вразили наведені в брошурі переконливі доводи проти основних вчень загальновизнаного християнства, які він ніколи не ставив під сумнів. Сторс не знав, хто написав брошуру. Лише через кілька років, не пізніше 1844-го, він зустрівся з Генрі Ґрю. Тоді обидва мешкали у Філадельфії, що в штаті Пенсільванія. А до того протягом трьох років Джордж Сторс сам вивчав порушені питання, і про це від нього знали тільки інші пастори.

Урешті-решт, оскільки ніхто не міг спростувати зроблені ним висновки, Джордж Сторс вирішив, що не може бути вірним Богові, залишаючись у методистській церкві. Він склав із себе повноваження і переїхав в Олбані, штат Нью-Йорк.

Ранньої весни 1842 року Сторс протягом шести тижнів прочитав серію лекцій під загальною назвою «Дослідження на тему «Чи нечестивці безсмертні?». Інтерес до цих лекцій був настільки великим, що Сторс підготував їх до друку і протягом 40 років у США і Великобританії було розповсюджено 200 000 примірників. Сторс і Ґрю об’єдналися у боротьбі проти догмату про безсмертність душі. Ґрю завзято проповідував до самої смерті 8 серпня 1862 року у Філадельфії.

Невдовзі після викладу шістьох вищезгаданих лекцій Сторс зацікавився проповідями Вільяма Міллера, який очікував, що друге пришестя Христа відбудеться 1843 року. Протягом приблизно двох років Сторс активно поширював його погляди на північному сході США. Після 1844 року він більше не встановлював дат приходу Христа, але й не заперечував, коли інші намагались дослідити хронологію. Сторс вважав, що прихід Христа близько, тому християнам важливо чувати і бути духовно пильними, готовими на день перевірки. Проте він відійшов від групи Міллера через те, що її члени дотримувались таких небіблійних догматів, як безсмертність душі, спалення світу і відсутність надії на вічне життя для тих, хто помер у незнанні.

До чого спонукала Божа любов?

Сторса відштовхнуло вчення адвентистів про те, що нечестивців буде воскрешено тільки для того, щоб знов умертвити. Він не знаходив у Біблії підтвердження таким безцільним і мстивим діям Бога. Сторс і його товариші вдалися до іншої крайності, вони говорили, що нечестивці взагалі не воскреснуть. Хоч їм було важко пояснювати певні біблійні вірші, які стосуються воскресіння неправедних, на їхню думку, такий висновок більше узгоджувався з Божою любов’ю. Ще один крок у розумінні Божого наміру був зроблений незабаром.

У 1870 році Сторс сильно захворів і не міг працювати кілька місяців. Тоді він переглянув усе, чого дізнався протягом своїх 74 років. Сторс прийшов до висновку, що упустив дуже важливий намір Бога щодо людства, вказаний в угоді з Авраамом: «Всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу» ( Буття 22:18; Дії 3:25).

Це дало новий поштовх його роздумам. Якщо «всі народи землі» отримають благословення, то чи ж не повинні всі почути цю добру звістку? Як їм почути її, адже мільйони мільйонів уже померли? У результаті подальшого дослідження Біблії він дійшов висновку, що є два класи «нечестивців»: ті, хто свідомо відхилив Божу любов, і ті, хто помер у незнанні.

Останні, зрозумів Сторс, будуть воскрешені, аби мати можливість скористатися викупною жертвою Христа Ісуса. Ті, що приймуть її, житимуть вічно на землі, а ті, що відхилять, будуть знищені. Отже, вважав Сторс, Бог, воскресивши людину, дасть їй надію. Урешті-решт ніхто не залишиться мертвим через гріх Адама, крім самого Адама! А що буде з тими, хто житиме під час повернення Господа Ісуса Христа? Сторс зрозумів, що потрібна всесвітня кампанія проповідування. Він не мав найменшого уявлення, як її можна провести, та з переконанням написав: «Надто багато людей не вірять в успіх якогось починання тільки тому, що не розуміють, як його здійснити. Вони гадають, що оскільки не можуть осягнути розумом якоїсь справи, то Бог не спроможний її виконати».

Джордж Сторс помер у грудні 1879 року в своєму домі в Брукліні (Нью-Йорк), всього за декілька кварталів від місця, де з часом виник центр всесвітньої кампанії проповідування, якої він з таким нетерпінням очікував.

Потрібно більше світла

Чи такі люди, як Генрі Ґрю і Джордж Сторс, розуміли правду настільки ж ясно, як ми тепер? Ні, і вони усвідомлювали потребу подальших змін, адже 1847 року Сторс написав: «Нам не слід забувати, що ми тільки-но вийшли з темних віків панування церкви; тому не буде нічого дивного, коли деякі фальшиві, «вавилонські» вчення ми ще вважаємо правдивими».

У Джорджа Сторса теж не було точного розуміння деяких важливих питань. Він побачив віроломство кліру, але іноді вдавався до інших крайнощів. Приміром, засуджуючи погляди кліру щодо Сатани, він взагалі заперечував його існування як реальної особи. Сторс відкидав вчення про Трійцю, але майже до самої смерті вагався, чи святий дух не є особою. Очікуючи невидимого приходу Христа, Джордж Сторс думав, що згодом він з’явиться людям.