Вони звіщали Боже слово зі сміливістю

Сміливість перед лицем випробувань, мужність, відвага... Ці риси виявляли правдиві християни, згадані в книжках «Даваймо ґрунтовне свідчення про Боже Царство» і «Свідки Єгови — вісники Божого Царства»a. Подібно до християн у I столітті, ми просимо в Єгови святого духу і допомоги, щоб говорити його слово зі сміливістю (Дії 4:23—31).

Про наше проповідування під час Першої світової війни один брат написав: «Божі служителі ревно розповсюджували сьомий том “Викладів Святого Писання” за назвою “Довершена таємниця”. Доти жодну публікацію не розповсюджували в такій кількості. У 1918 році видали “Вісті Царства” № 1. Після того з’явилися “Вісті Царства” № 2, в яких пояснювалося, чому влада заборонила видання “Довершеної таємниці”. Згодом було надруковано “Вісті Царства” № 3. Вірні помазані християни повсюдно поширювали ці публікації, що вимагало від них віри і сміливості».

Сьогодні нових вісників зазвичай навчають проповідувати, але так було не завжди. Пригадуючи своє перше служіння в 1922 році, один брат зі США, поляк за походженням, розповідає: «Я не знав, як пропонувати літературу, і погано говорив англійською. Все ж, підійшовши до кабінету лікаря, я постукав у двері. Мені відчинила медсестра. Ніколи не забуду, наскільки я був схвильований і як сильно боявся. Коли я відкрив сумку, всі книжки з неї висипалися до ніг медсестри. Не пам’ятаю, що́ я говорив, але жінка таки взяла публікацію. Наприкінці розмови я відчув, як мене переповнює рішучість, і зрозумів, що Єгова зі мною. Того дня я розповсюдив чимало брошур у діловій частині міста».

Одна сестра пригадує, як на початку 1930-х років багато братів проголошували звістку про Царство, користуючись машинами з гучномовцями. Якось вона разом з подружжям Свідків проповідувала в гористій місцевості штату Каліфорнія (США). Сестра розповідає: «Брат виїхав машиною високо в гори, а ми залишилися внизу, в місті. Коли він включив запис промови, здавалося, що звук линув з самого неба. Мешканці міста марно намагалися знайти брата. Коли промова закінчилась, ми пішли свідчити людям. Пізніше я проповідувала з братами і сестрами, послуговуючись ще двома машинами з гучномовцями. Можу сказати, що більшість людей не хотіла нас слухати. Проте їм нікуди було дітися, бо добра новина з наших гучномовців долинала до їхніх домівок. Ми неодноразово переконувалися, що Єгова спонукував нас використовувати відповідний метод у відповідний час. Потрібна була неабияка сміливість, щоб виконувати таке служіння. Однак воно приносило чудові результати, і Боже ім’я прославлялось».

У 1930-х і на початку 1940-х років Свідки користувалися в служінні патефонами: на них програвали записи біблійних промов. Одна християнка згадує: «Якось молода сестра проповідувала від дому до дому з патефоном. Коли біля однієї оселі вона включила запис, господар так розлютився, що копнув патефон, і той полетів з ґанку. Проте жодна платівка не розбилася. Троє чоловіків, які обідали неподалік у припаркованій вантажівці, бачили, що сталося. Вони попросили сестру включити їм запис і взяли в неї літературу. Якою ж нагородою це було після неприємного випадку з чоловіком!» Щоб зносити таку протидію, Свідки справді потребували відваги.

Та ж сама сестра каже: «Пригадую, як у 1940 році ми почали свідчити з журналами на вулиці. А перед тим ми брали участь в “інформаційних маршах”. Брати і сестри зазвичай ішли один за одним по тротуарі, несучи плакати з написами “Релігія є пасткою та обманом” і “Служіть Богу та Цареві Христу”. По ходу людям безкоштовно давали трактати. Ці види служіння вимагали мужності, але так люди дізнавалися про ім’я Єгови і про його народ».

«Нелегко було проповідувати з журналами в маленьких містах,— говорить інша сестра,— особливо в той час, коли Свідкам сильно протидіяли... Ми мали бути дуже сміливими, щоб стояти на розі вулиці, тримати в руках журнали і вигукувати певні гасла, як нам радилось. Все ж ми рідко пропускали служіння по суботах. Іноді люди виявляли дружелюбність. А деколи навколо нас збиралася розгнівана юрба, і ми мусили йти геть, щоб уникнути нападу».

Незважаючи на переслідування під час Другої світової війни, Свідки Єгови і далі сміливо проповідували. Впродовж 43-денної кампанії (з 1 грудня 1940 року по 12 січня 1941 року) близько 50 000 вісників у США розповсюдили майже вісім мільйонів брошур. Цей період називають «періодом відважного свідчення».

Чимало стареньких членів Божої організації добре пам’ятають нелегкі обставини, за яких їм доводилося виявляти сміливість. Деякі брати і сестри пригадують, як роками їхня відвага віддзеркалювалася в теократичному гаслі: «Ведімо битву до кінця!» Нам не відомо, яким іще чином ми будемо проповідувати Божу звістку перед кінцем теперішньої злої системи. А втім, ми точно знаємо, що Єгова допоможе нам звіщати його слово з вірою і сміливістю.

[Примітка]

[Вставка на сторінці 9]

Проповідникам Царства завжди потрібна була сміливість