ЗЕМЛЕКОПИ тунелю роздивлялися з недовірою те, що вони відкопали. Йшов 1912 рік. Прокладаючи глибоко під вулицями Нью-Йорка нову лінію метро, вони прокопали вхід в якесь велике потайне приміщення. У ньому, неначе в палаці, стояли розкішні меблі. Були там навіть дзеркала, канделябри та фрески. Дерев’яні панелі, що вже кришилися від старості, все ще прикрашали стіни. Посередині приміщення стояв декоративний фонтан, який вже давно не дзюрчав.

Приміщення вело до тунелю. Робітники дуже здивувалися, побачивши на рейках зі смаком прикрашений вагон метро з 22 місцями для пасажирів. Хіба в Нью-Йорку вже колись існувало метро? Хто б міг його побудувати?

Перше нью-йоркське метро

Далеко від Лондона, на протилежному боці Атлантики, ще один талановитий винахідник Альфред Ілі Біч ламав голову над такою ж складною транспортною проблемою у Нью-Йорку. Як видавець журналу «Саєнтифик америкен», Біч був прихильником нових методів розв’язання старих проблем, таких, як затори на вулицях. У 1849 році він запропонував для вулиці з найбільшим рухом дуже сміливий план спорудження Бродвейського тунелю «з виходами на поверхню та сходами під землю на кожному розі. Цей підземний перехід мав бути з двома коліями і з доріжкою для пішоходів на кожному боці».

Протягом наступних двох десятиліть інші конструктори транспортних засобів також пропонували різні способи для швидкісного перевезення пасажирів у Нью-Йорку. Але всі пропозиції були відкинені. Корумпований політичний діяч Бос Твід не хотів робити жодної конкуренції компаніям, які володіли наземним транспортом і були джерелом великої частини його незаконних прибутків. Проте винахідливий пан Біч, який не збирався відмовитись від своєї ідеї, перехитрував впливового Боса.

Біч отримав законне право побудувати під Бродвеєм два невеличкі суміжні тунелі, які були непридатними для транспортування пасажирів. Їх планувалося спорудити «для перевезення листів, посилок та товарів» до головпоштамту. Тоді він, начебто для того, щоб зекономити гроші, попросив дозволу внести одну поправку у свій проект — побудувати лише один великий тунель. Якимось чином його хитрощі пройшли непоміченими, і ця поправка була затверджена. Біч відразу ж взявся за роботу, але так, аби цього не бачили інші. Він почав копати у підвалі магазину одягу, а ґрунт вивозив вночі машинами. Щоб не привертати уваги, він оснастив колеса цих машин пристроями для зменшення шуму. Лише за 58 ночей цей 95-метровий тунель було закінчено.

«Повітряний трос»

Біч добре знав про задушливе, забруднене повітря в лондонському метро через використання парових машин, які працювали на кам’яному вугіллі. Свій вагон він приводив у рух за допомогою «повітряного троса» — тиску, створюваного величезним вентилятором, вбудованим у нішу на одному з кінців тунелю. Повітря м’яко штовхало вагон зі швидкістю 10 кілометрів за годину, однак він міг рухатися в десять разів швидше. Коли вагон досягав протилежного кінця лінії, вентилятор змінював напрям свого обертання, щоб тягнути його назад! Аби люди більше не вагалися йти під землю, Біч обладнав просторий зал чекання цирконієвими лампами, найяскравішими на той час. Він також обставив зал розкішними кріслами, статуями, імітованими вікнами із завісами й навіть поставив рояль і басейн із золотими рибками! У лютому 1870 року та маленька лінія була відкрита для публіки, яка ні про що не здогадувалася. Метро відразу стало надзвичайно популярним. Протягом року його відвідало 400 000 чоловік.

Бос Твід був у нестямі! Почалися політичні інтриги, і Твід переконав губернатора затвердити протилежний план — план підвісного поїзда, що коштував у 16 разів дорожче, ніж запропонована Бічем пневматична підземна система. Невдовзі після цього Твіда звинуватили за його незаконні дії і засудили на довічне ув’язнення. Проте біржова паніка 1873 року відвернула увагу вкладників і службових осіб від метро, так що Біч зрештою закрив свій тунель. Тому про тунель зовсім забули, аж поки його випадково не відкопали в 1912 році, через трохи більше як сім років після відкриття в 1904 році теперішнього нью-йоркського метро. Пізніше частина тунелю Біча стала частиною сучасної станції «Сіті-Хол», що в центрі Мангаттана.