Самогубство. Прихована епідемія

АМЕРИКАНЦЯМ Джону та Меріa, які живуть у невеличкому будинку в сільській місцевості, вже коло 60. Джон повільно вмирає від емфіземи та гострої серцевої недостатності. Мері не може уявити собі життя без нього. Її серце стискається від болю, коли вона бачить, як Джон, важко дихаючи, згасає. Мері теж має проблеми зі здоров’ям. Крім того, вона вже роками страждає від депресії. Останнім часом Джона непокоїть те, що Мері стала говорити про самогубство. Через депресію та ліки її мислення сильно затьмарилось. Мері каже, що їй недобре від однієї думки залишитися самою.

У домі повно різних ліків: таблеток від серця, антидепресантів, транквілізаторів. Якось рано-вранці Мері пішла на кухню й почала пити ліки. Вона ковтала таблетку за таблеткою, аж поки не надійшов Джон і не зупинив її. Він одразу викликав швидку допомогу, але Мері вже впала в кому. Джон гаряче молився за її життя.

Що виявляє статистика

Останніми роками багато пишеться про зріст самогубств серед молоді. І не дивно, бо що може бути трагічніше, ніж передчасна смерть молодої людини, перед якою лежало життя, повне надій і сподівань? Але нічого не говориться про те, що в більшості країн стрімко зростає число самогубств серед людей старшого віку. Така ситуація, як видно з інформації в нижчеподаній рамці, спостерігається і в тих країнах, де загальний рівень самогубств високий, і в тих, де він низький. Статистика також виявляє, що ця прихована епідемія поширилась по всьому світі.

У 1996 році Американський центр контролю за хворобами повідомив, що кількість самогубств серед американців віком від 65 років і старших підскочила з 1980 року на 36 відсотків. Одна з причин — збільшення літніх людей в Америці, однак вона не єдина. У 1996 році процент самогубств, вчинених тими, кому за 65, також зріс на 9 одиниць вперше за 40 років. Серед причин передчасної смерті літніх американців, якщо не враховувати хвороб, самогубство стоїть на третьому місці після автокатастроф і падінь. Але навіть ці шокуючі цифри можуть бути занижені. «Багато вважає, що статистика, яка базується на звітах про причини смерті, подає значно меншу кількість самогубств»,— говориться в «Посібнику для вивчення проблеми самогубства» (англ.). Там додається, що, за деякими підрахунками, справжня цифра вдвічі вища.

Який же наслідок цього? Подібно до багатьох інших країн, США потерпає через приховану всесвітню епідемію самогубств, яка відбирає життя громадянам похилого віку. Д-р Герберт Гендін, фахівець у цій справі, каже: «Незважаючи на те що кількість самогубств у США постійно і явно зростає з наближенням людей до старості, самогубству літніх осіб приділяється дуже мало уваги громадськості». Чому? На його думку, частково тому, що, оскільки рівень самогубств серед старших людей завжди був високий, «це не викликає такої сильної тривоги, як вражаючий зріст самогубства серед молоді».

Із жахливим успіхом

І хоча ці статистичні дані вражають, вони містять тільки сухі цифри. Вони не передають глибини самотності, що охоплює людину після смерті дорогого супутника життя, розчарування, коли втрачається незалежність, розпачу через затяжну хворобу, мороку хронічної депресії і безвиході, спричиненої невиліковною хворобою. Трагізм ситуації в тому, що молоді необдумано пробують покінчити з життям через тимчасові труднощі, люди ж похилого віку зазвичай борються з проблемами, яких неможливо ані уникнути, ані розв’язати. Тому-то вони часто підходять до самогубства з більшою рішучістю, ніж молоді, і здійснюють свій план із жахливим успіхом.

«Самогубство не лише частіше трапляється серед літніх людей, але й виявляє суттєву відмінність між молодими й старшими,— зазначив д-р Гендін у книжці «Самогубство в Америці» (англ.).— Зокрема сильно різниться співвідношення між спробами покінчити з життям та вчиненими самогубствами. За підрахунками, серед усього населення загалом це співвідношення становить 10 до 1; серед молоді 15—24 років — 100 до 1, а серед тих, кому за 55,— 1 до 1».

Яка ж шокуюча статистика! Як гірко старіти, втрачати силу, страждати від болю й хвороб! Тож не дивно, що стільки людей накладають на себе руки. Однак існує вагома причина, чому слід цінувати життя, навіть коли обставини здаються нестерпними. Задумайтесь над тим, що сталося з Мері, про яку ми згадували на початку.

[Примітка]

[Таблиця на сторінці 3]

Кількість самогубств на 100 000 чоловік

Чоловіки/Жінки від 15 до 24 років

8.0/2.5 Аргентина

4.0/0.8 Греція

7.6/2.0 Мексика

53.7/9.8 Росія

23.4/3.7 США

19.2/3.8 Угорщина

10.1/4.4 Японія

Чоловіки/Жінки від 75 років і старше

55.4/8.3 Аргентина

17.4/1.6 Греція

18.8/1.0 Мексика

93.9/34.8 Росія

50.7/5.6 США

168.9/60.0 Угорщина

51.8/37.0 Японія

Повернути бажання жити

МЕРІ страждала від клінічної депресії та інших недуг. Але вона не була відокремлена від сім’ї і не зловживала алкоголем та наркотиками. Випадок Мері показує, що наявність усіх факторів ризику не обов’язкова, аби людина захотіла покінчити з життям.

Якийсь час здавалося, що Мері стане ще однією жертвою, засвідчуючи, як «успішно» старші люди позбавляють себе життя. Вона кілька днів перебувала в комі у реанімаційному відділенні місцевої лікарні. Мері ні на що не реагувала, показники її життєво важливих функцій коливалися. Джон, вкрай стривожений, майже не відходив від неї. Лікарі повідомили Джона та сім’ю, що Мері може не вижити, а якщо й виживе, то з невиліковною мозковою травмою.

Щодня до Мері приходила її сусідка Саллі, яка є Свідком Єгови. «Я заохочувала сім’ю не втрачати надії,— каже Саллі.— Моя мати, яка хворіє на діабет, кілька років тому пробула в комі не один тиждень. Лікарі казали нам, що це вже кінець, але вона вижила. Я брала Мері за руку й говорила до неї, як колись до мами. І в мене було враження, що зауважую ледь помітну реакцію». На третій день реакція вже була виразнішою і здавалося, що Мері розпізнає людей, хоча ще не могла вимовити й слова.

«Чи я не міг відвернути біди?»

«Джон почувався страшенно винним,— каже Саллі.— Він був певний, що це сталося через нього». Так зазвичай реагують люди, коли хтось із їхніх рідних пробує покінчити з життям або вчиняє самогубство. «Я пригадала йому, що Мері лікувалась від клінічної депресії. Вона була хвора й нічого не могла зробити з депресією, так само як він зі своєю недугою».

Часто людей, рідні чи близькі яких наклали на себе руки, мучить запитання: «Що я міг зробити, аби відвернути біду?» Спробі самогубства можна запобігти, якщо вчасно зреагувати на попереджальні ознаки та фактори ризику. Але коли це не вдалося, то пам’ятайте, що ви не несете відповідальності за чиєсь самогубство (Галатів 6:5). Особливо важливо не забувати про це в тих випадках, коли людина, яка пробувала покінчити з собою, намагається звинуватити в цьому інших членів сім’ї. Д-р Гендін, слова якого наводились раніше, каже: «Слід пам’ятати, що до серйозних спроб самогубства часто вдаються люди, які сподіваються вплинути на почуття інших, хоч самих їх уже не буде й вони не зможуть побачити, вдалось їм досягти своєї цілі чи ні».

Д-р Гендін далі зазначає: «Старші люди, що йдуть на самогубство, зазвичай хочуть вплинути на своїх дорослих дітей, родичів або подружнього партнера, добитися над ними контролю чи змусити їх до більшої опіки. Часто вимоги таких людей неможливо задовольнити, але вони не погоджуються на жодні поступки, і нерідко слідом за несерйозними спробами самогубства йдуть більш серйозні».

В такому випадку члени сім’ї можуть почуватись у безвихідній ситуації. Але ніколи не забувайте, що Бог Єгова воскрешатиме померлих і, можливо, поверне до життя також дорогих вам людей, які через депресію, психічну хворобу або розпач вкоротили собі віку. (Дивіться «Погляд Біблії. Самогубство: чи є надія на воскресіння?» у «Пробудись!» за 8 вересня 1990 року, сторінки 22, 23, англ.).

Хоча самогубство неможливо виправдати, все ж потішає те, що майбутнє дорогої нам людини залежить від Бога, який добре розуміє, що фізичні та психічні слабкості могли штовхнути її на такий відчайдушний вчинок. Біблія говорить про Єгову: «Як високо небо стоїть над землею,— велика така Його милість до тих, хто боїться Його, як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини! Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його, бо знає Він створення наше, пам’ятає, що ми — порох» (Псалом 103:11—14).

Щасливий кінець

Два дні Мері перебувала між життям і смертю, але таки вижила. Поступово розум Мері прояснився, і Джон забрав її додому, де всі ліки зберігалися вже замкнені на ключ. Мері регулярно відвідує психіатра й каже, що не може пояснити, а навіть пригадати того жахливого вчинку, який мало не коштував їй життя.

Тепер Саллі, сусідка Джона та Мері, щотижня проводить з ними біблійне вивчення. З Біблії вони довідались, що Бог незабаром розв’яже всі ті проблеми, які здаються абсолютно непосильними, особливо для старших людей. «Звичайно, лише вивчати Біблію — замало,— пояснює Саллі.— Потрібно переконатися самому зі Святого Письма, що ці обітниці правдиві, а тоді слід застосовувати в житті те, чого навчилися. І я думаю, що Джон та Мері здобувають справжню надію на майбутнє».

Якщо ваше майбутнє вимальовується в темних фарбах і ви шукаєте справжньої надії, чому б вам не зв’язатися зі Свідками Єгови? Дозвольте їм зробити для вас те саме, що для Джона та Мері: показати, що не існує проблем, які Бог не розв’яже у недалекому майбутньому. Хоч би якою жахливою виглядала ваша сьогоднішня ситуація, є вихід. Тож розгляньте разом з нами непохитну надію на майбутнє, завдяки якій до багатьох повернулося бажання жити.

Непохитна надія

БЛИЗЬКО 2000 років тому Ісуса, якого часто називали найбільшим з усіх людей, несправедливо засудили на смерть. Коли він уже був на стовпі мук, розбійник, що висів поруч, сказав з насмішкою: «Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!»

Тоді інший злочинець, теж призначений на страту, докорив тому чоловіку: «Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо,— Цей же жодного зла не вчинив». Після цього він звернувся до Ісуса й попросив: «Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє».

Ісус відповів: «Поправді кажу тобі сьогодні: ти будеш зі мною в Раю» (Луки 23:39—42; 23:43, НС).

Перед Ісусом лежала чудова надія. Апостол Павло показав, як ця надія впливала на Ісуса: «Заради радості, що чекала на Нього, Він витерпів страту на хресті. Він зневажив цю ганьбу» (Євреїв 12:2, СМ).

Ісус ‘радів’, що знову перебуватиме зі своїм Отцем у небі й зрештою зацарює в Божому Царстві. Крім того, його тішило те, що він зможе привітати в небі своїх випробуваних і надійних послідовників, які пануватимуть разом з ним над землею як царі (Івана 14:2, 3; Филип’ян 2:7—11; Об’явлення 20:5, 6). Але що Ісус мав на увазі, коли пообіцяв розкаяному злочинцеві, що той буде в Раю?

Яка надія для злочинця?

Цей чоловік не міг царювати з Ісусом у небі. Він не належав до тих, кому Ісус сказав: «Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх, і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів» (Луки 22:28, 29). Все ж Ісус пообіцяв тому злочинцеві, що він буде з ним у Раю. Як сповниться та обітниця?

Бог Єгова поселив перших чоловіка й жінку, Адама та Єву, в Раю — садку втіхи та насолоди, який називався Едемом (Буття 2:8, 15). Едем розташовувався на землі, і Бог мав намір, щоб ціла земля стала раєм. Однак Адам та Єва не послухалися Бога й були вигнані з їхнього чудового дому (Буття 3:23, 24). Але Ісус виявив, що Рай буде відновлено і що він пошириться по всій землі.

Коли апостол Петро спитав Ісуса, яку нагороду він та інші апостоли отримають за те, що стали його послідовниками, Божий Син пообіцяв: «Коли, при відновленні світу, Син Людський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів» (Матвія 19:27, 28). Цікаво, що Лука, передаючи цю розмову Ісуса, замість слів «при відновленні» використав вираз «в віці наступнім» (Луки 18:28—30).

Отже, коли Ісус Христос сяде в небі на своєму славетному престолі з тими, хто буде разом із ним царювати, то встановить нову праведну систему речей (2 Тимофія 2:11, 12; Об’явлення 5:10; 14:1, 3). Завдяки Христовому небесному правлінню сповниться Божий початковий намір і ціла земля стане раєм!

Під час свого Царського правління Ісус виконає обітницю, яку він дав злочинцеві, що помер поруч з ним. Ісус воскресить того чоловіка, і він стане його земним підданим. Тоді цей колишній злочинець отримає можливість довести, що хоче додержуватися Божих вимог, і жити вічно під правлінням Царства. Як же тішить усіх нас біблійна надія на вічне життя в Раю на землі!

Життя може бути змістовним

Подумайте, яким глибоким змістом ця велична надія сповнює наше життя. Вона може допомогти нам захистити свій розум від згубного впливу негативного мислення. Апостол Павло уподібнив цю надію до важливої частини духовної зброї. Він сказав, що «надія спасіння» повинна бути для нас як «шолом» (1 Солунян 5:8; Псалом 37:29; Об’явлення 21:3, 4).

Ця надія справді підтримує любов до життя. У майбутньому Раю на зміну почуттю самотності прийдуть сльози радості, коли «Бог, що воскрешує мертвих» поверне до життя дорогих нашому серцю людей (2 Коринтян 1:9). Тоді назавжди забудеться розчарування, викликане фізичною слабкістю, болем та нерухомістю, бо «буде скакати кривий, немов олень». «Відмолодиться тіло» людини, і вона «поверне до днів... юности» (Ісаї 35:6; Йова 33:25).

У ті часи, коли «не скаже мешканець «Я хворий!», розпач через затяжну недугу кане в забуття (Ісаї 33:24). Морок хронічної депресії обернеться в «радість довічну» (Ісаї 35:10). А безвихідь, спричинена невиліковною хворобою, щезне разом зі смертю, прадавнім ворогом людства (1 Коринтян 15:26).