Проблема всього світу

«Самогубство — серйозна проблема, що стоїть перед системою охорони здоров’я» (Дейвід Сетчер, керівник охорони здоров’я США, 1999 рік).

КЕРІВНИК охорони здоров’я США вперше виніс на загальне обговорення проблему самогубств. У США тепер більше людей гине з власної волі, ніж від рук інших. Тому сенат цієї країни оголосив, що запобігання самогубствам — одне з найважливіших завдань у масштабах всієї держави.

Однак 1997 року у США зареєстрували такий показник самогубств: 11,4 смертей на 100 000 осіб, тобто нижчий, ніж усесвітній показник, який вказала ВООЗ у 2000 році — 16 на 100 000. За останні 45 років показник самогубств у світі зріс на 60 відсотків. Тепер протягом лише року приблизно мільйон людей відбирає собі життя. Це означає, що кожні 40 секунд хтось гине!

А втім, цифри не можуть усього розповісти. Нерідко члени сімей заперечують, що смерть сталася з волі людини. Крім того, підраховано, що на кожне здійснене самогубство припадає 10—25 спроб. Як виявили результати одного опитування, 27 відсотків учнівської молоді США визнають, що у попередні роки серйозно обмірковували можливість позбавити себе життя; 8 відсотків опитаних пробували це зробити. Згідно інших вивчень, 5—15 відсотків дорослих думали про самогубство.

Суспільні умови

Люди ставляться до самогубства по-різному. Одні вважають це злочином, інші — малодушною втечею від труднощів життя, а хтось вбачає у ньому почесний спосіб вибачитись за помилку. Дехто навіть гадає, що самогубство може посприяти поширенню певних ідей. Чому існує така розбіжність у поглядах? Головну роль відіграють традиції суспільства. У «Психіатричному бюлетені Гарвардського університету» зазначається, що культурне середовище може навіть «налаштовувати на самогубство».

Розгляньмо приклад центральноєвропейської країни Угорщини. Д-р Золтан Рімер назвав високий рівень самогубств «сумною «традицією» угорців. Директор Угорського національного інституту охорони здоров’я Бала Буда відзначив, що угорці надто швидко вдаються до самогубства чи не з будь-якої причини. «Захворів на рак — рішення готове, адже відомо, як покласти край своєму становищу»— так пан Буда охарактеризував поширену реакцію людей.

Колись в Індії існував звичай саті, за яким вдова спалювала себе на похоронному вогнищі разом з тілом чоловіка. Хоча цей звичай давно заборонений, він ще не зник. Коли одна жінка таким чином обірвала своє життя, багато місцевих жителів вихваляли її. У тій же місцевості, за повідомленням журналу «Індія тудей», «протягом 25 років близько 25 жінок спалило себе на похоронних вогнищах».

Вражає те, що в Японії самогубства забирають утричі більше життів, ніж дорожньо-транспортні пригоди! У книжці «Японія. Ілюстрована енциклопедія» говориться: «Японська традиційна культура, яка ніколи не засуджувала самогубство, відома узаконеним ритуалом розпорювання собі живота (сеппуку, або харакірі)».

У своїй книжці «Бусідо. Душа Японії» Іназо Нітоба, який з часом став заступником Генерального секретаря Ліги Націй, так пояснив захоплення смертю в суспільстві: «Цей винахід середньовіччя [сеппуку] був способом, яким воїни могли спокутувати свої злочини, вибачитись за помилки, уникнути ганьби, виправдати друзів та довести свою щирість». Хоч ритуальна форма самовбивства загалом відійшла у минуле, буває, що до неї вдаються заради впливу на суспільну думку.

У християнському світі, навпаки, самогубство довго вважалося злочином. До VI—VII сторіч Римо-католицька церква відлучала від церкви самовбивць і не відправляла для них похоронних обрядів. У деяких місцевостях релігійне завзяття породило дивні звичаї, наприклад, тіла самовбивць підвішували або проколювали їхні серця палицями.

Парадоксально, але тих, хто намагався вбити себе, карали смертю. У XIX сторіччі одного англійця повісили за спробу перерізати собі горло, тобто влада зробила те, що не вдалося цьому чоловікові. З плином часу покарання за спроби самогубства змінювались, але тільки 1961 року парламент Великобританії оголосив, що самогубство і спроби самогубства більше не вважаються злочинами. В Ірландії покарання за самогубство відмінили лише 1993 року.

Нині автори деяких публікацій радять самогубство як можливий вихід із певних ситуацій. У 1991 році вийшла книжка про сприяння самогубству серед невиліковно хворих, у якій розповідалося, якими способами можна покінчити з життям. Після цього дедалі більше людей, котрі не є невиліковно хворими, почали застосовувати один з наведених у книжці методів.

Чи самогубство і справді вирішує проблеми? А може існують вагомі причини жити далі? Перш ніж ми розглянемо ці питання, проаналізуймо, що ж призводить до самогубства.

[Вставка на сторінці 4]

Протягом лише одного року близько мільйона осіб у світі відбирають собі життя. Це значить, що майже кожні 40 секунд хтось гине!

Чому вони відмовляються жити

«У кожного самогубця свій шлях: глибоко особистий, незбагненний і жахливий» (Кей Редфілд Джеймісон, психіатр).

«ЖИТИ — значить страждати». Так написав незадовго до самогубства популярний японський письменник початку XX сторіччя Рюноске Акутагава. Однак до вищезгаданої фрази був такий вступ: «Звичайно, я не хочу вмирати, але...».

Як і Акутагава, багато з тих, хто наклав на себе руки, бажали не смерті, а хотіли, за словами одного професора психіатрії, «покінчити з усім». Саме про це дуже часто говориться в передсмертних записках. Такі фрази, як «Я більше не можу цього витримувати» або «Навіщо жити далі?», свідчать про прагнення уникнути жорстоких реалій життя. Проте, як сказав один лікар, вчинити самогубство — це все одно, що «лікувати простуду ядерною бомбою».

Хоч існує багато різних причин, через які люди вкорочують собі віку, певні події частіше за інші призводять до самогубства.

Остання крапля

Нерідко хлопці та дівчата піддаються відчаю і чинять самогубство через таке, що іншим здається лише дрібницею. Зазнавши душевного болю і не маючи змоги зарадити собі, вони вбачають у смерті спосіб помститися кривдникам. Хіроші Інамура, японський спеціаліст, який займається людьми, що збираються вчинити самогубство, написав: «Діти своєю смертю прагнуть покарати особу, яка завдає їм болю».

Як показало недавнє дослідження у Великобританії, коли над дітьми знущаються, ймовірність самогубства зростає майже у сім разів. Вони зазнають справжніх страждань. Тринадцятирічний хлопець повісився і залишив записку, в якій назвав п’ять осіб, що знущалися над ним і вимагали гроші. Він написав: «Будь ласка, врятуйте інших дітей».

Хтось намагається покінчити з життям, коли виникає конфлікт із законом або через неприємності в школі, коли стається розрив з коханою особою чи отримує поганий табель успішності, коли нервується через екзамени або тривожиться про майбутнє. Юнаків і дівчат, що отримують високі оцінки та схильні до максималізму, до спроби самогубства може призвести невдача, справжня чи уявна.

Серед дорослих найпоширенішими спонукальними чинниками самогубства є фінансові проблеми або ж труднощі, пов’язані з роботою. У Японії після кількарічного спаду в економіці показник самогубств перевищив 30 000 за рік. Згідно з газетою «Майніті дейлі ньюс», майже три чверті чоловіків середнього віку, що відібрали собі життя, зважились на цей крок «через проблеми, пов’язані з боргами, невдачами у підприємницькій діяльності, а також через бідність і безробіття». До трагедії можуть призвести і сімейні проблеми. У фінській газеті повідомлялось: «Групу ризику становлять щойно розведені чоловіки середнього віку». Одне дослідження в Угорщині виявило: більшість дівчат, які заподіяли собі смерть, виросли в розбитих сім’ях.

Важливими чинниками є також вихід на пенсію і фізичні недуги, особливо серед похилих віком. Часто вони вбачають у самогубстві порятунок, причому не тому, що невиліковно хворі, але тому, що не можуть зносити страждань.

Проте ці чинники штовхають до самогубства не всіх. Навпаки, більшість, стикаючись з важкими обставинами, не заподіює собі смерті. Чому ж дехто вбачає у самогубстві розв’язання проблем, тоді як більшість ні?

Приховані причини

«Переважно рішення померти з’являється через інтерпретацію подій,— вважає професор медичного факультету Університету Джона Гопкінса Кей Редфілд Джеймісон.— На думку більшості здорових людей, навіть найжахливіша подія не виправдовує самогубства». Ева К. Мосьціцкі з Державного інституту психіатрії в США зауважує, що до наміру позбавити себе життя людину підштовхує сукупність багатьох чинників, у тому числі прихованих. Серед них можна назвати психічні розлади, залежність від певних речовин, генотип і хімічні процеси в мозку. Розгляньмо їх.

Насамперед йдеться про депресію, маніакально-депресивний психоз, шизофренію, алкоголізм та наркоманію. Дослідження як у Європі, так і в США показують, що понад 90 відсотків самовбивць страждали на ці хвороби. Шведські вчені виявили, що серед чоловіків, які не мали жодної психічної хвороби, показник самовбивств становить 8,3 на 100 000 осіб, а серед тих, хто страждав на депресію,— 650 на 100 000! На думку фахівців, у східних країнах до самогубств призводять подібні причини. І все ж навіть через поєднання депресії зі спонукальними чинниками самогубство не є наперед зумовленим.

Професор Джеймісон, яка сама колись намагалась позбавити себе життя, вважає так: «Здається, ми здатні терпіти і миритися з депресією, поки віримо у зміни на краще». Проте вона відчула, що, коли відчай наростає, здатність розуму стримувати пориви до самогубства поступово послаблюється. На думку пані Джеймісон, це як з гальмами: вони стираються, якщо на них постійно тиснути.

Надзвичайно важливо розуміти це явище, адже депресія піддається лікуванню. Відчуття безпорадності можна усунути. Коли люди переборюють приховані чинники, то інакше переносять душевний біль і напруження, які так часто підштовхують накласти на себе руки.

Існує думка про те, що прихованим чинником у багатьох випадках є генотип. Справді, гени впливають на те, який у нас характер, і дослідження показують, що у деяких родинах вкорочують собі віку частіше, ніж в інших. Однак Джеймісон стверджує: «Генетична схильність у жодному разі не означає, що самовбивство не можна відвернути».

Прихованою причиною можуть бути хімічні процеси в мозку. Між мільярдами нейронів існує електрохімічний зв’язок. На кінчиках розгалужених нервових волокон є маленькі утвори — синапси, через які медіатори, тобто хімічні речовини, передають інформацію. Недостатній рівень одного з медіаторів, серотоніну, може зумовити біологічну схильність людини до самогубства. У книжці «У глибинах мозку» (англ.) говориться: «Коли рівень серотоніну низький... людина втрачає радість життя, послаблюється її зацікавленість власним існуванням і збільшується ризик виникнення депресії та прагнення самогубства».

Але ніхто не приречений до самогубства. Мільйони людей дають собі раду з душевним болем і напругою. До бажання вбити себе призводить те, як реагує розум і серце на скрутне становище. Слід усунути не тільки безпосередні спонукальні чинники, але й приховані причини.

Отже, як виробити більш позитивне мислення, яке відновило б любов до життя?

[Рамка на сторінці 6]

Самогубство і стать

Згідно з вивченням, проведеним у США, хоча жінки роблять удвічі-тричі більше спроб позбавити себе життя, чоловіки у чотири рази частіше доводять замах до кінця. Жінки страждають на депресію принаймні вдвічі частіше, ніж чоловіки. Це пояснює більшу кількість спроб самогубства. Однак їхній депресивний стан менш інтенсивний, і тому вони обирають менш радикальні засоби. Чоловіки, щоб довести свій намір до кінця, вживають дієвіших і рішучіших заходів.

У Китаї ж навпаки, в результаті спроб самогубства гине більше жінок, ніж чоловіків. Як свідчать вивчення, 56 відсотків самогубств жінок всього світу стаються в Китаї, особливо в сільській місцевості. Це пояснюють тим, що одна з причин імпульсивних спроб самогубств, які закінчуються смертю,— доступність смертоносних пестицидів.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 7]

Самогубство і самотність

Самотність — один з факторів, який призводить до депресії і самогубств. Юко Льонквіст, керівник вивчення проблеми самогубства у Фінляндії, вважає: «Чимало [з тих, хто вчинив самогубство] почували себе самотніми. У них була сила-силенна часу, але зовсім мало знайомих, з якими вони підтримували б контакти». Як зазначив з цього приводу психіатр Кеншіро Охара з медичного факультету університету в японському місті Хамамацу, хвиля самогубств серед японців середнього віку була зумовлена «ізольованістю».

[Ілюстрація на сторінці 5]

Нерідко дорослих підштовхують до самогубства фінансові проблеми і труднощі на роботі.