Крім мене, на Тайвань призначили ще вісьмох братів і сестер з нашого класу, в тому числі Ієна Брауна з Нової Зеландії. Він став моїм напарником у служінні. Тоді ми фактично нічого не знали про Тайвань, навіть не знали, де це, поки не подивились на карту.

І ось тобі такий разючий контраст — з малонаселеного Квінсленда в густонаселений Тайвань! Перша і найбільша трудність, з якою ми стикнулись,— це китайська мова. Упродовж певного часу я нічого не розумів на зібраннях, які завжди були для мене джерелом духовного підбадьорення. Я не мав змоги спілкуватися з братами і сестрами. Тоді ми з Ієном по-справжньому оцінили запас духовних знань, які здобули під час навчання в «Гілеаді». Ці знання, а також регулярне вивчення Біблії і палкі молитви допомогли нам не здаватися. Хоча ми не могли повноцінно спілкуватися з місцевими братами і сестрами, їхня любов до нас і до Єгови дуже нас підбадьорювала.

Вивчаю китайську

Всі місіонери, які прибули на Тайвань, пройшли короткий інтенсивний курс китайської. Мову нам викладала одна сестра з Австралії, яку звали Кетлін Лоґанe. Вона закінчила 25-й клас школи «Гілеад». Ми з головою поринули у вивчення цієї складної мови. Нам радили відразу застосовувати в служінні те, чого ми навчалися. Перед тим як вперше вирушити в служіння, ми з Ієном вивчили короткий вступ. По дорозі на територію ми домовлялися, хто буде говорити першим. Оскільки я був старшим, то скористався «становищем» і сказав Ієну, що починати буде він. Двері нам відчинив статечний китаєць. Він терпеливо вислухав Ієна, який намагався говорити китайською, але постійно вставляв англійські слова. Тоді чоловік досконалою англійською попросив пояснити, чому ми до нього завітали. Ми трохи з ним порозмовляли, і в кінці розмови він заохотив нас не опускати рук. Це нагадало мені слова мого друга Бена, який на прощання сказав: «Борись, брате, і не здавайся».

Наша територія охоплювала велику частину Тайбея, столиці Тайваню. Це була фактично неопрацьована територія, і дуже мало людей там чули звістку про Царство. Тому ми із завзяттям взялися за служіння. У ті роки за місяць можна було розповсюдити сотню журналів. Правда, деякі люди брали наші журнали лише з цікавості, щоб зрозуміти, хто ми такі і що намагаємося їм сказати. Все ж ми не покладаючи рук сіяли насіння Царства з надією, що рано чи пізно воно проросте в щирих серцях.

Мій колишній напарник у служінні і близький друг, Ієн Браун, служив тут повночасно аж до своєї смерті у 2013 році.