Народження зорі в орлиному «гнізді»

● ЯК НАРОДЖУЮТЬСЯ зорі? Чому деякі з них більші та яскравіші від інших? Фотографії, зроблені космічним телескопом «Хаббл», ефектно показують процес зоретворення в дії. Ці незвичайні події відбуваються в туманності «Орел», газопиловій хмарі у нашій Галактиці.

Для земних спостерігачів туманність «Орел» подібна на птаха з простертими крилами й випущеними пазурами. Астроном Джефф Гестер та його колеги з Арізонського державного університету зацікавилися фотографуванням ділянки пазурів, котрі кожен окремо утворюють так звані «коридори», які нагадують слонові хоботи. Там внаслідок ультрафіолетового випромінювання проходить іонізація молекул водню, тобто молекули втрачають свої електрони.

На панорамі з фотографій «Хаббла» видно десятки невеличких ліній, що нагадують пальці і стирчать з кінців «коридорів». На кінцях «пальців» у результаті конденсації газу формуються сферичні глобули, з яких, можливо, утворюються зорі, а згідно з деякими астрономами, і планети. Однак розвитку цих об’єктів заважає зоряний вітер, який дме майже від сотні молодих зір, котрі сформувалися в туманності раніше. Найяскравіша з них може бути у 100 000 разів яскравіша й у понад 8 разів гарячіша, ніж Сонце. Очевидно, їхнє випромінювання вже зруйнувало частини туманності з меншою густиною. Цей процес, який називається фотовипаровуванням, може перешкоджати утворенню зір, оскільки внаслідок нього усувається речовина, яку б могли поглинути зародки зір. На фотографіях цей газ виглядає, ніби пара, що піднімається від газопилових «коридорів».

Щоб газова глобула світила, вона має бути достатньої маси, аби могли відбуватися ядерні реакції. Науковці підрахували, що її розмір повинен становити не менше 8 відсотків розміру Сонця. Окрім того, щоб світло від неї могло вирватися назовні, потрібно, аби довкола не було багато пилу. Проте якщо глобула не достатньо велика, щоб світитися, то вона може стати просто темною газовою кулею, яку називають коричневим карликом. Нещодавно астрономи відкрили першого визначеного коричневого карлика.

Те, що пилові хмари в туманності «Орел» нагадують величезні грозові хмари, може навіяти вам думку, що пилові хмари не такі вже й великі. Насправді кожен «коридор» у хмарі такий довгий, що світло подорожувало б з одного його кінця в інший майже рік. Також кожна «крихітна» на фотографії глобула — розміром приблизно з нашу сонячну систему. До того ж сама ця туманність розташована так далеко, що світловий промінь іде від неї до Землі близько 7000 років, а світло подорожує зі швидкістю 299 792 кілометри за секунду. Це значить, що ми бачимо туманність «Орел» такою, якою вона була до появи людей на Землі.

Астрономи помітили, що процес зоретворення відбувається також і в інших туманностях, наприклад у «Великій туманності Оріона». Однак кут зору, під яким ми бачимо ці інші туманності, не дає можливості побачити чітку картину процесу. Буває, що зорі помирають, згоряючи, грандіозно вибухаючи надновими зорями, або ж стають чорними дірами, руйнуючись під дією сили тяжіння. Творець Усесвіту Бог Єгова веде облік зір, адже у нього вони всі пораховані й мають свої назви (Ісаї 40:26). Зоряне орлине «гніздо» ілюструє до певної міри, як Бог ‘формує світло’ і творить зорі, які відрізняються одна від одної славою (Ісаї 45:7; 1 Коринтян 15:41). (Надіслано).

[Сторінкова ілюстрація на сторінці 15]

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 14]

J. Hester and P. Scowen, (AZ State Univ.), NASA