Християнство шириться серед юдеїв першого століття

ПРИБЛИЗНО в 49 році н. е. в Єрусалимі відбулася важлива зустріч. На ній були присутні Іван, Петро і єдиноутробний брат Ісуса Яків, «які вважалися стовпами» християнського збору першого століття. Двома іншими учасниками зустрічі були апостол Павло і його товариш Варнава. Обговорювалось питання про те, як розподілити величезну територію для проповідування. Павло розповів: «[Вони] потиснули нам з Варнавою руку на знак готовності і далі співпрацювати. Отже, ми мали йти до інших народів, а вони — до обрізаних»a (Галатів 2:1, 9).

У чому полягала домовленість між ними? Чи йшлося про те, щоб поділити місцевість для проповідування доброї новини на територію, де жили юдеї та прозеліти, і на територію, де жили язичники? Чи домовленість означала географічний поділ? Щоб знайти логічну відповідь на ці запитання, нам треба дізнатися дещо з історії про діаспору, тобто юдеїв, які жили поза Палестиною.

Юдейське суспільство в першому столітті

Скільки юдеїв налічувалося в діаспорі у першому столітті? Здається, що багато вчених погоджується з висновком, опублікованим в «Атласі юдейського світу»: «Важко визначити точну кількість, але, за приблизними оцінками, незадовго до 70 року н. е. в Юдеї жило два з половиною мільйони юдеїв, а по всій Римській імперії — ще понад чотири мільйони... Юдеї, ймовірно, становили приблизно десяту частину всього населення імперії, а в місцях, де юдеї були найбільш скупчені — в містах східних провінцій,— вони, мабуть, становили чверть усього населення, а то й більше».

Головні осередки юдейської діаспори у східній частині Римської імперії були в Сирії, Малій Азії, Вавилоні та Єгипті. У європейській частині були менш численні єврейські громади. З юдейської діаспори походили деякі відомі християни, як-от Варнава з Кіпру, Прискилла й Акила з Понту (пізніше жили в Римі), Аполлос з Александрії і Павло з Тарса (Дії 4:36; 18:2, 24; 22:3).

Діаспору багато що пов’язувало з рідним краєм. Наприклад, щороку діаспора посилала в єрусалимський храм податок. Таким чином вона брала участь у діяльності, пов’язаній з храмом, і поклонінні, яке там здійснювалося. Щодо цього вчений Джон Барклі зазначив: «Існують всі підстави вважати, що громади діаспори старанно збирали ці гроші, до котрих додавали пожертви від багатих людей».

Діаспору пов’язувало з батьківщиною ще й те, що десятки тисяч паломників вирушали до Єрусалима на щорічні свята. Це добре видно з віршів у Дії 2:9—11, де розповідається про свято П’ятдесятниці 33 року н. е. Юдеї, які були присутні на тому святі, прибули з Парфії, Мідії, Еламу, Месопотамії, Каппадокії, Понту, Азії, Фрігії, Памфілı́ї, Єгипту, Лівії, Рима, Криту й Арабії.

Зв’язок між релігійними провідниками в Єрусалимі і юдеями діаспори підтримувався листуванням. Відомо, що Гамаліїл, учитель Закону, згаданий у Дії 5:34, посилав листи у Вавилон та інші куточки світу. Коли в 59 році н. е. апостол Павло прибув до Рима як в’язень, «впливові юдеї» сказали йому: «Ми не отримували про тебе жодних листів з Юдеї. І навіть брати, які приходили сюди, не говорили про тебе нічого поганого». Це засвідчує, що з Юдеї в Рим часто посилали листи й повідомлення (Дії 28:17, 21).

Юдейська діаспора користувалась грецьким перекладом Єврейських Писань, відомим як Септуагінта. В одному довіднику говориться: «Логічно зробити висновок, що всі, хто належав до діаспори, читали Септуагінту і вважали її юдейською Біблією або Святим Письмом». Тим самим перекладом широко користувалися під час навчання ранні християни.

Ці обставини були добре знайомі членам керівного органу в Єрусалимі. Добру новину вже почули юдеї з діаспори в Сирії і за її кордонами, у тому числі в Дамаску й Антіохії (Дії 9:19, 20; 11:19; 15:23, 41; Галатів 1:21). На зустрічі в 49 році н. е., очевидно, обговорювались плани щодо подальшої праці проповідування. Розгляньмо, що́ в Біблії сказано про розширення проповідницької діяльності серед юдеїв і прозелітів.

Подорожі Павла та юдейська діаспора

Початкове завдання Павла полягало в тому, щоб ‘звіщати про ім’я Ісуса Христа іншим народам, а також царям та Ізраїлевим синам’b (Дії 9:15). Після зустрічі в Єрусалимі Павло й далі проповідував юдеям у діаспорі скрізь, де він подорожував. (Дивіться супровідну інформацію на сторінці 14). Це показує, що домовленість була зроблена за географічним принципом. Павло з Варнавою почали виконувати місіонерську працю на заході, а інші проповідували в самій Юдеї і в тих східних куточках імперії, де жили численні юдейські громади.

Іншим великим осередком був Вавилон, до території якого належали також Парфія, Мідія та Елам. Як сказав один історик, «у долині Тигру і Євфрату — від Вірменії і аж до Перської затоки та на північний схід від Каспійського моря і на схід від Мідії — скрізь жили юдеї». Згідно з даними «Юдейської енциклопедії» (англ.), їхнє число сягало 800 000, а то й більше. Юдейський історик І століття Йосиф Флавій зазначив, що кожного року в Єрусалим прибували на свята десятки тисяч юдеїв з Вавилону.

Чи були деякі з тих вавилонських паломників охрещені в П’ятдесятницю 33 року н. е.? Ми не знаємо, але серед тих, хто чув того дня промову апостола Петра, були представники з Месопотамії (Дії 2:9). І ми точно знаємо, що апостол Петро був у Вавилоні приблизно в 62—64 роках н. е. Перебуваючи там, він написав свій перший лист і, можливо, другий (1 Петра 5:13). Вавилон з його багатолюдною юдейською громадою, очевидно, належав до території, яка була призначена Петру, Івану та Якову на зустрічі, згаданій у листі до галатів.

Чого ми можемо навчитися?

Ранні християни з усіх сил старалися свідчити юдеям, хоч би де ті жили. Разом з тим, Павло та інші християни проповідували людям з інших народів на території Європи. Послідовники Ісуса слухалися наказу, який він дав їм, перш ніж зійшов у небо,— вони мали робити учнями «людей з усіх народів» (Матвія 28:19, 20).

З прикладу перших християн ми бачимо: щоб мати підтримку духу Єгови, важливо проповідувати організовано. Також ми переконуємось, наскільки корисно свідчити людям, які поважають Боже Слово, особливо там, де живе мало Свідків Єгови. Чи в певних частинах території вашого збору люди краще сприймають добру новину, ніж в інших? Якщо так, то, можливо, було б добре проповідувати в таких місцях частіше. Окрім того, можливо, у вашій місцевості відбуваються громадські події, під час яких можна активно свідчити людям неформально і на вулиці?