• «Господь моя сила»
    Вартова башта — 2008 | 15 жовтня

    • Я вирушила до Таїланду.

      «Країна усмішок»

      Я вважаю подарунком від Єгови те, що Астрід Андерсен призначили моєю партнеркою у місіонерському служінні в Таїланді. Туди ми пливли торговим вантажним судном сім тижнів. Прибувши в столицю Бангкок, ми побачили місто з залюдненими ринками і мережею каналів, які були наче головні дороги. У 1952 році в Таїланді налічувалося менш ніж 150 вісників Царства.

      Коли ми вперше побачили «Вартову башту» тайською, нас цікавило, чи зможемо ми колись говорити цією мовою? Особливо важко було вимовляти слова правильним тоном. Наприклад, якщо слово каоу́ вимовляти, переходячи з високого тону на нижчий, воно означає «рис». Але те саме слово, промовлене низьким тоном, має значення «новина». Тож у проповідницькому служінні ми спочатку навіть і не усвідомлювали, що говорили людям: «Ми принесли вам добрий рис», замість того щоб казати: «Ми принесли вам добру новину». Але поступово, після багатьох комічних ситуацій, нам таки вдалось оволодіти тайською мовою.

      Таїландці дуже товариські. Тому Таїланд слушно названо «країною усмішок». Спершу нас призначили в місто Кхорат (тепер Накхонратчасіма), де ми прослужили два роки. Потім ми отримали призначення до міста Чіангмай. Більшість таїландців є буддистами і не знайомі з Біблією. У Кхораті я вивчала Біблію з начальником поштового відділення. Якось ми говорили про патріарха Авраама. Оскільки чоловік чув це ім’я раніше, він жваво закивав головою. Та невдовзі я зрозуміла, що ми говоримо про різних Авраамів. Чоловік мав на увазі Авраама Лінкольна, колишнього президента Сполучених Штатів.

      Нам подобалося навчати щиросердих таїландців Біблії. А ці люди вчили нас, як знаходити задоволення в простому житті. Той урок був безцінним, тому що в першому місіонерському домі в Кхораті не було електрики і проточної води. У таких призначеннях ми «осягнули таємницю того... як мати достаток і жити в нужді». Подібно до апостола Павла, ми на власному досвіді зрозуміли, що́ значать слова: «Все мені під силу завдяки тому, хто мене зміцнює» (Фил. 4:12, 13).

      Новий напарник і нове призначення

      Ще раніше, в 1945 році, я їздила до Лондона. Там я пішла в Британський музей разом з кількома піонерами і бетелівцями. Одним з них був Аллан Ковіллb, який невдовзі після того закінчив 11-й клас школи «Ґілеад». Його призначили у Францію, а потім у Бельгію. Пізніше, коли я все ще служила місіонеркою в Таїланді, він запропонував мені вийти за нього заміж, і я згодилася.