ПРИБЛИЗНО у 50 році н. е. Павло разом із Силою, який його супроводжував, прибув до Фессалонік. Це була Павлова друга місіонерська подорож і перша нагода принести добру новину про Христа в Європу.

Незадовго перед цим їх тяжко побили й ув’язнили в місті Филипах, столиці Македонії. Пізніше Павло писав фессалонікійцям, що, будучи в їхній місцевості, вони з Силою «відважились звіщати... Божу добру новину, ведучи при цьому велику боротьбу» (1 Фессалонікійців 2:1, 2). Як цих місіонерів приймуть у Фессалоніках? Чи люди відгукнуться на добру новину?

У Фессалоніках

Коли Павло приходив у якесь нове місто, то, зазвичай, спочатку проповідував юдеям, бо ті були обізнані з Писанням і могли швидше зрозуміти суть доброї новини. Деякі біблеїсти вважають, що такий звичай Павла свідчить про те, що він турбувався своїми співвітчизниками. Або ж він старався використовувати євреїв та богобоязливих людей з інших народів, щоб поширювати добру новину серед язичників (Дії 17:2—4).

Тому, прибувши до Фессалонік, Павло пішов до синагоги і там «вів з присутніми обговорення на основі Писань. Він пояснював і доводив з Писань, що Христу необхідно було постраждати і воскреснути з мертвих; також він говорив: “А Христос — це Ісус, про якого я вам звіщаю”» (Дії 17:2, 3, 10).

Вчення про Месію та його роль, які ніс Павло, нерідко викликали суперечки. Ідея про те, що Месія страждав, не відповідала юдейським уявленням про Месію — переможного воїна. Павло, щоб переконати юдеїв, вів з ними обговорення, «пояснював і доводив з Писань». Це свідчило, що він був умілим вчителемa. Як на його доводи реагували слухачі?

Плідне, але нелегке служіння

Деякі євреї та багато навернених у юдейство греків прийняли звістку, яку проповідував Павло. Серед них було «чимало видатних жінок». Згадка про видатних жінок особливо доречна, бо в Македонії жінки обіймали високе становище в суспільстві. Багато з них перебували на державній службі, мали нерухомість, певні громадянські права та займалися комерційною діяльністю. На їхню честь навіть зводили монументи. Подібно до Лідії з міста Филипи, яка мала власну торговельну справу, добру новину прийняли знатні мешканки Фессалонік — жінки, які походили із заможних родин або дружини високопосадовців (Дії 16:14, 15; 17:4).

Проте євреї розпалилися великою заздрістю. Вони підкупили «злих людей, які без діла тинялися по ринку, зібрали натовп та здійняли в місті бучу» (Дії 17:5). Один біблеїст називає цих злих людей «розбещеними негідниками» і додає: «Звістка, яку проповідував Павло, була байдужа їм; але, подібно до будь-якої юрби, вони легко заводилися і вдавалися до насилля».

Ця буйна юрба «напала на дім Ясо́на [де жив Павло] і шукала Павла й Силу, щоб вивести їх». Не знайшовши Павла, розлючені люди «витягли Ясо́на й деяких братів до начальників міста і почали вигукувати: “Ці люди збаламутили всю населену землю, а тепер прийшли ще й сюди”» (Дії 17:5, 6).

Македонська столиця Фессалоніки визначалася самоврядуванням. У цьому місті були народні збори, тобто рада, на яких вирішувалися громадські питання. «Начальники міста» (політархи)b були високопосадовцями, які мали обов’язок стежити за порядком і приборкувати заворушення, які могли б призвести до втручання римлян і втрати самоврядування. Тож, почувши, що якісь «ворохобники» порушили міській спокій, начальники стривожились.

Тоді натовп висунув цим проповідникам серйозне звинувачення: «Вони бунтують проти постанов кесаря і кажуть, що є інший цар — Ісус» (Дії 17:7). В одній праці говориться, що їх звинуватили в «заколоті та бунті» проти можновладців, котрі «не дозволили б, щоб у завойованих провінціях згадували ім’я будь-якого іншого царя, хіба що за їхньою згодою». Це обвинувачення підсилювалось і тим, що Павло називав царем Ісуса, котрого римська влада стратила як заколотника (Луки 23:2).

Начальників міста охопила тривога. Оскільки не було чітких доказів і самих обвинувачених, начальники, «взявши від Ясо́на та інших достатньо грошей у заставу, відпустили їх» (Дії 17:8, 9). Цією заставою Ясон та інші християни ніби гарантували, що Павло покине місто і більше не повернеться. Можливо, саме це мав на увазі Павло, коли казав, як він хотів знову прийти до них, «але Сатана щоразу перешкоджав» (1 Фессалонікійців 2:18).

З огляду на серйозність ситуації, Павла і Силу вночі відправили до Верії. Апостол Павло і в цьому місті ефективно виконував своє служіння. Проте хороші результати праці Павла настільки розлютили його противників з Фессалонік, що вони поспішили до Верії приблизно за 80 кілометрів, аби підбурити людей проти нього.