Що таке «якісний час», про який ми чуємо? Зайняті батьки можуть приділяти 15 або 20 хвилин кожного другого дня своїм дітям, можливо годину під час вихідних, і називати це якісним часом. Чи це відповідає дитячим потребам? Чи щоб заспокоїти батьківське сумління? Чи щоб заспокоїти матір, яка працює для власного задоволення, забуваючи задовольнити своє дитя? Але ви скажете: «Чесно, я настільки зайнята, що просто не маю часу для цього». А жаль, бо дуже погано для обох — вас і вашої дитини, тому що цю справу зробити швидко неможливо. Відкладайте час протягом їхніх початкових років або готуйтеся жати конфлікт поколінь протягом їхніх підліткових років.

Сюди входить не тільки можлива шкода дитині, залишеній у дитячому садку, але й також втрата для батьків, коли вони упускають нагоду бути разом із нею протягом її виростання. Дитина не завжди розуміє причин, чому її залишають на самоті; вона почуває, що нею нехтують, її цураються, відкидають, не люблять. У свої підліткові роки вона може прив’язатися до ровесників, які витіснять батьків, що занадто зайняті для неї. Така дитина може навіть почати вести подвійне життя: одне — щоб задовольняти батьків, а інше — саму себе. Слова, пояснювання, виправдовування — ніщо не зменшить прірви між ними. Батьківські слова про любов тепер вже не будуть правдивими для дитини, котру залишали протягом років, коли вона мала найбільшу потребу в батьках. Слова про любов до неї тепер звучать фальшиво, пуста мова. Подібно як віра, любов на словах, але без діл, є мертвою (Якова 2:26).

Любов до дитини забирає час. Колись Роберт Кішан, ведучий передачі для дітей у ролі капітана Кенгуру, попереджав про наслідки того, що батьки не приділяють часу своїм дітям. Він сказав:

«Маленьке дитя, тримаючи великий палець у роті, а в руці ляльку, чекає з нетерпінням, коли додому прийде батько. Воно хоче розповісти якийсь маленький випадок, пов’язаний із пісочницею. Воно захоплено бажає поділитись глибоким хвилюванням, якого зазнало сьогодні. Час пролетів, приходить батько. Пригнічений стресами на роботі батько дуже часто відповідає дитині: «Тільки не зараз пташко. Я зайнятий, іди дивись телевізор». Слова, які найчастіше промовляють в американських родинах: «Я зайнятий, іди дивись телевізор». Якщо не зараз, то коли? «Пізніше». Але пізніше приходить рідко...

Роки минають, і ця дитина виростає. Ми купляємо їй іграшки та вдягаємо її. Ми вдягаємо її у фірмовий одяг і купляємо «стерео», але ми не даємо їй того, що вона хоче найбільше, — нашого часу. Їй чотирнадцять, у неї мутні очі, вона вже залежна від наркотиків. «Пташко, що трапилось? Скажи мені, скажи мені». Вже пізно. Вже пізно. Любов пройшла повз нас...

Коли ми говоримо до дитини: «Тільки не зараз, пізніше». Коли ми говоримо: «Іди дивись телевізор». Коли ми говоримо: «Не задавай так багато запитань». Коли ми не даємо нашим малим людям лише одного, що вони просять у нас,— нашого часу. Коли ми не проявляємо любові до дитини. Ми не занедбуємо. Ми просто надто зайняті, щоб любити дитину».