І хоча Біблія не дає визначення часу, вона говорить про нього як про реальність. На початку в ній повідомляється, що Бог створив «світила» — сонце, місяць та зорі, котрі мали служити як орієнтири в часі, як ‘знаки для пір (року), для днів і років’. Багато подій, записаних у Біблії, мають своє чітке місце в потоці часу (Буття 1:14, Хом.; 5:3—32; 7:11, 12; 11:10—32; Вихід 12:40, 41). Біблія говорить також, що ми повинні мудро використовувати час, аби Бог поблагословив нас вічністю часу, тобто дав можливість жити вічно (Ефесян 5:15, 16).

Очевидно, у першому столітті дехто думав, що Бог мусив раніше виконати свої обітниці. Ті люди стали настільки нетерпеливими, що вважали, ніби Бог є повільним або що він спізнюється. Тому апостол Петро нагадав їм, що Бог дивиться на час зовсім інакше, ніж ми. Петро пише: «Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день — немов тисяча років, а тисяча років — немов один день» (2 Петра 3:8).

За цим способом відліку часу 80-річна людина прожила всього-на-всього приблизно дві години, а вся історія людського існування протривала лише коло шести днів. Такий погляд на справи допомагає зрозуміти, як саме Бог ставиться до нас.

Однак це не означає, що Бог не цікавиться часом. Навпаки, він дуже уважно стежить за бігом часу (Дії 1:7). Тому Петро говорить далі: «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петра 3:9). На відміну від людей, Бог не відчуває потреби негайно виконувати певні справи, неначе його час минає. Як ‘Цар вічний’, він має дивовижну здатність оглядати величезні проміжки часу й визначати, в який момент його дії принесуть найбільше користі для всіх причетних до цього (1 Тимофія 1:17, СМ).