Чоловіки, які брали провід у зборах, помітили поступ Тимофія. Їх, без сумніву, зворушило те, як він зміцнював і підбадьорював інших. А що найважливіше, його помітив Єгова. Під натхненням Бога були виголошені деякі пророцтва про Тимофія. Вони, очевидно, стосувалися служіння, яке він мав виконувати для багатьох зборів. Прибувши до Лістри, Павло побачив, що Тимофій буде для нього добрим партнером у місіонерських подорожах. Брати в Лістрі погодилися з цим і поклали на молодого Тимофія руки. Цей жест означав, що тепер йому доручено почесне завдання у служінні Богу Єгові (1 Тимофія 1:18; 4:14).

Можна лише уявити, наскільки Тимофія вразило те, що йому довірили таку велику відповідальність. Він вважав це неабиякою честю. Цей юнак був готовий вирушатиb. Але як відреагує невіруючий батько на новий порив Тимофія бути роз’їзним християнським служителем? Він, напевно, мав багато планів щодо майбутнього свого сина. А що сказати про матір і бабусю? Чи вони сяяли від радості, водночас намагаючись приховати своє хвилювання за хлопця? Зрозуміло, такі почуття були б цілком природними.

Хоч би як там було, Тимофій пішов. Того ранку, описаного на початку статті, для нього почалося нове життя — життя подорожей з апостолом Павлом. Коли Тимофій покидав Лістру, кожен скрегіт камінців під ногами і кожен шелест трави, на яку він ступав, означав ще один крок від рідного до невідомого. Після довгого дня подорожі троє чоловіків прибули в Іконію. Там Тимофій уважно спостерігав за Павлом і Силою, які передавали одновірцям останні постанови від керівного органу в Єрусалимі і з усіх сил зміцнювали їхню віру (Дії 16:4, 5). Але то був лише початок.

Відвідавши збори в Галатії, місіонери зійшли з широких мощених римських доріг і подолали сотні кілометрів просторими плоскогір’ями Фригії, спочатку в напрямку на північ, а потім на захід. Після цього, слухаючись, як завжди, керівництва Божого святого духу, вони подалися в Троаду, сіли на корабель і попливли до Македонії (Дії 16:6—12). На той час Павло вже побачив, наскільки цінним помічником був Тимофій. Тож він без вагань залишив його разом з Силою у Верії (Дії 17:14). Павло навіть послав цього юнака самого у Фессалоніки. У тому місті Тимофій зміцнював вірних християн, наслідуючи приклад тих, за ким так уважно спостерігав раніше (1 Фессалонікійців 3:1—3).

Упродовж близько 14 років Тимофій тісно співпрацював з Павлом, своїм другом. Він багато пережив разом з цим апостолом — як небезпек, пов’язаних зі служінням, так і радісних моментів (2 Коринфян 11:24—27). За свою віру Тимофій навіть потрапив у в’язницю (Євреїв 13:23). Він також розділяв з Павлом глибоку любов до християнських братів та сестер і ніжно турбувався про них. Недарма Павло писав, що пам’ятає його сльози (2 Тимофія 1:4). Очевидно, Тимофій, подібно до Павла, навчився плакати з тими, хто плаче, і перейматися їхніми почуттями. Тому він ніс їм справжнє підбадьорення й потіху (Римлян 12:15). Кожен з нас теж може цього вчитися.