Терпимість. З одних крайнощів в інші

ОДНОГО філософа XVI сторіччя настільки захопила мальовнича краса Кашмірської улоговини, що він сказав: «Якщо десь існує рай, то це тут!» Але він не знав, що́ станеться згодом у цьому куточку землі. Принаймні 20 000 чоловік загинуло там за останні п’ять років у сутичках між сепаратистами та солдатами Індійської Армії. У наш час німецька газета «Зюддойче цайтунґ» назвала цей район «долиною сліз». З того, що сталося в Кашмірській улоговині, ми можемо винести простий, але цінний урок — нетерпимість може зруйнувати рай.

Що ж таке терпимість? За «Словником української мови», терпимість — це «здатність терпимо, поблажливо ставитися до чужих звичок, звичаїв, поглядів». Яка ж чудова риса! Безсумнівно, кожен з нас почуває себе добре в товаристві людини, яка поважає наші вірування й погляди, навіть якщо вони відрізняються від її власних.

Від терпимості до фанатизму

Протилежним поняттям терпимості є нетерпимість, яка виявляється в різній мірі. Нетерпимість може початися тоді, коли людина через вузькоглядність засуджує чиюсь поведінку або манеру. Внаслідок вузькоглядності людина може втратити радість у житті й стати несприйнятливою до нових ідей.

Приміром, стримана людина може сахнутися дитини, коли та чимось радісно захоплюється. Молодій людині може бути нудно від розмірковувань когось старшого за неї. Попросіть обережного попрацювати поряд з любителем пригод, і вони обоє будуть дратуватися. Чому ж люди сахаються, нудяться та дратуються? Тому що у кожній з наведених ситуацій комусь важко терпіти манери або поведінку іншого.

З розвитком нетерпимості обмеженість може перетворитися в упередженість, яка у свою чергу виллється в нелюбов до якоїсь групи, раси або релігії. Сильнішим за упередженість є фанатизм, котрий може виявитися у лютій ненависті та закінчитися великим лихом і кровопролиттям. Згадайте, до чого призвела нетерпимість під час хрестових походів! Навіть сьогодні нетерпимість є підґрунтям конфліктів у Боснії, Руанді та на Близькому Сході.

Необхідно зберігати належну врівноваженість, щоб бути терпимим, а це нелегко. Ми подібні до годинникового маятника, що гойдається з одного боку в інший. Часом ми не виявляємо достатньої терпимості, а часом виявляємо її занадто.

Від терпимості до розпусти

Чи можливо бути занадто терпимим? Сенатор Ден Котс (США) сказав 1993 року про «неузгодженість між значенням терпимості та терпимістю на практиці». Що він мав на увазі? Сенатор скаржився, що в ім’я терпимості дехто «зневірився в моральній істині — в існуванні добра й зла, правильного й помилкового». Такі люди вважають, що суспільство не має права визначати, яка поведінка є доброю, а яка поганою.

У 1990 році британський політик лорд Гейлшам написав, що «найзапеклішим ворогом моралі є не атеїзм, не агностицизм, не матеріалізм, не жадібність й ніяка інша загальноприйнята причина. Справжнім ворогом моралі є нігілізм, тобто віра в ніщо». Очевидно, коли людина ні в що не вірить, то не має норм правильної поведінки й тоді може бути терпимою до всього. Але чи правильно ставитися терпимо до будь-якої поведінки?

Директор датської середньої школи так не вважав. На початку 1970-х років він написав у газету статтю, що засуджувала рекламні оголошення в пресі про розважальну порнографічну програму, в якій показувалися статеві зносини людей з тваринами. Ці рекламні оголошення були дозволені через «терпимість» датчан.

Тож цілком ясно, що труднощі виникають і через брак терпимості, і через надмірну терпимість. Чому ж так тяжко уникати крайнощів і мати належну врівноваженість? Будь ласка, прочитайте наступну статтю.

Належна врівноваженість може покращити ваше життя

ТЕРПИМІСТЬ можна порівняти з цукром у каві. Достатня кількість цукру може «засолодити» життя. Однак тоді як ми не шкодуємо цукру, ми часто скупо виявляємо терпимість. Чому?

«Люди не бажають бути терпимими,— написав Артур М. Мелзер, ад’юнкт-професор Мічиганського державного університету.— Природнішим для них є... упередження». Отже, нетерпимість притаманна не лише декому; вузькоглядність властива усім нам, оскільки усе людство недосконале. (Порівняйте Римлян 5:12).

Влізливі люди

У 1991 році в журналі «Тайм» повідомлялося, що жителі Сполучених Штатів Америки стають дедалі обмеженішими. У статті описувалося «життя влізливих людей», тобто таких, які намагаються нав’язати кожному свої норми поведінки. Вони переслідують людей, котрі якимось чином відрізняються од інших. Приміром, жінку з Бостона звільнили з роботи через те, що вона відмовилася малюватися, а одного чоловіка з Лос-Анджелеса — за надлишкову вагу. Чому люди докладають таких зусиль, щоб змусити інших пристосовуватися?

Вузькоглядні люди непомірковані, егоїстичні, вперті та категоричні. Але ж чи не всі люди до певної міри непомірковані, егоїстичні, вперті та категоричні? Людина є вузькоглядною, якщо такі риси глибоко вкорінені в її характері.

А що сказати про вас особисто? Чи висловлюєтесь ви несхвально про смаки іншої людини щодо їжі? Чи бажаєте ви зазвичай мати останнє слово у розмові? Чи, працюючи гуртом, сподіваєтесь ви, що всі мусять прислухатися до вашої думки? Якщо так, то вам, мабуть, добре було б додати трохи цукру до своєї кави!

Але, як вже згадувалося в попередній статті, нетерпимість може вилитися у ворожу упередженість. Одним з чинників загострення нетерпимості є сильна занепокоєність.

«Глибоке почуття непевності»

Етнологи досліджували минуле людства, щоб побачити, коли й де виявлялося расове упередження. Вони дійшли висновку, що цей вид нетерпимості існував не за всіх часів, а також не у всіх країнах виявлявся однаково. У німецькому природознавчому журналі «Ґео» повідомлялося, що расові незгоди виникають у часи кризи, коли «люди мають глибоке почуття непевності й відчувають загрозу для своєї національної самобутності».

Чи нині поширене таке «глибоке почуття непевності»? Авжеж. Людство як ніколи зустрічає багато криз на своєму шляху. Безробіття, дедалі вищий прожитковий мінімум, перенаселення, зменшення озонового шару, злочинність у містах, забруднення питної води, глобальне потепління — будь-що з переліченого є причиною страху й занепокоєння. Криза породжує занепокоєння, а надмірне занепокоєння прокладає шлях нетерпимості.

Така нетерпимість знаходить вихід, приміром, там, де змішуються різні етнічні та культурні групи, як у деяких європейських країнах. Згідно з повідомленням у «Нешнл джіоґрефік» за 1993 рік, Західна Європа стала притулком для понад 22 мільйонів емігрантів. Багатьох європейців «схвилювала така навала новоприбулих» з іншою мовою, культурою і релігією. За спостереженнями, до іноземців дедалі негативніше ставляться в Австрії, Бельгії, Великобританії, Іспанії, Італії, Німеччині, Франції та Швеції.

А що сказати про світових керівників? Протягом 1930-х та 1940-х років Гітлер зробив нетерпимість державною політикою. На жаль, деякі політичні та релігійні провідники й нині використовують нетерпимість у власних інтересах. Це справедливо для таких країн, як Австрія, Ірландія, Росія, Руанда, Сполучені Штати Америки та Франція.

Уникайте пастки байдужості

Якщо у каві замало цукру, то одразу відчувається, що чогось бракує, якщо ж цукру забагато, то в роті з’являється нудотно-солодкуватий присмак. Так само й з терпимістю. Розгляньмо спостереження одного викладача коледжу в Сполучених Штатах Америки.

Кілька років тому Дейвід Р. Карлін Молодший знайшов простий, але дійовий метод, як спонукати клас до дискусії. Він наводив твердження, яке суперечило поглядам учнів; учитель знав наперед, що вони протестуватимуть. Наслідком цього була жвава дискусія. Однак 1989 року Карлін написав, що цей метод більше не діяв. Чому? Учні й далі не погоджувалися з учителем, але вже не хотіли сперечатися. Карлін пояснював це тим, що вони зайняли позицію «толерантного скептика» — недбале, цілковито байдуже ставлення до всього.

Чи цілковито байдуже ставлення до всього є те саме, що й терпимість? Якщо усім байдуже, що думають або роблять інші, то не може існувати жодних норм. Відсутність норм — це ознака байдужості, коли ніхто нічим не цікавиться. Як же дійшло до такого?

За словами професора Мелзера, байдужість поширена в такому суспільстві, яке визнає багато різних норм поведінки. Люди доходять висновку, що прийнятна усяка поведінка й що все є лише справою особистого вибору. Замість того щоб вчитися розрізняти, що є прийнятним, а що ні, люди «часто вчаться взагалі не думати». Їм бракує моральної сили, яка допомагає зносити нетерпимість інших.

А як щодо вас? Чи помічаєте ви часом у собі байдуже до всього ставлення? Чи смієтесь ви з непристойних або расистських жартів? Чи дозволяєте ви своєму сину або дочці підліткового віку дивитися відеофільми, які пропагують жадобу і розпусту? Чи ви вважатимете нормальним, якщо ваші діти гратимуть у насильницькі комп’ютерні ігри?

Через надмірну терпимість окремі родини або й цілі суспільства пожнуть страждання, оскільки ніхто не знає або всім байдуже, що правильно, а що хибно. Сенатор Ден Котс (США) застерігав, що «не потрібно терпимістю покривати байдужість». Терпимість може зробити людину неупередженою, однак надмірна терпимість, тобто байдужість, робить її легковажною.

Тож до чого треба ставитися з терпимістю, а що потрібно відкидати? Як навчитися зберігати належну врівноваженість? Це буде обговорюватися в наступній статті.

Гнучкі, однак слухняні до божественних норм

«ТЕРПИМА людина ніколи не буде нерозумною, а нерозумна людина ніколи не буде терпимою»,— говорить одна китайська приказка. У цій приказці велика доля правди, оскільки бути терпимим нелегко, адже треба дотримуватися належних норм поведінки. Але яких норм ми повинні дотримуватися? Чи ж не логічно дотримуватися норм, встановлених Сотворителем людства, які пояснені в його Слові, Святій Біблії? Бог сам подає найкращий приклад дотримування своїх норм.

Творець — наш найбільший приклад

Всемогутній Бог Єгова досконало врівноважений у виявленні терпимості — її у нього ані забагато, ані замало. Тисячі років він терпить тих, хто чорнить його ім’я, псує людей і забруднює землю. Апостол Павло написав у Римлян 9:22, що Бог «щадив із великим терпінням посудини гніву, що готові були на погибіль». Чому Бог так довго виявляє терпимість? Заради певної мети.

Бог поводиться терпеливо з людством, «бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петра 3:9). Творець дав людству Біблію й уповноважив своїх слуг повідомляти усюди про його норми поведінки. Правдиві християни зобов’язані дотримуватися цих норм. Але чи значить це, що Божі слуги повинні стояти на своєму за будь-яких обставин?

Непохитні, але гнучкі

Ісус Христос заохочував тих, хто шукає вічного життя, ‘входити вузькими дверима’. Але входити вузькими дверима не означає бути вузькоглядним. Якщо у нас є схильність домінувати в колі інших або бути категоричними, то усі почувалися б ліпше, якби ми приборкували такий нахил у собі. Але ж як? (Матвія 7:13, Хоменко; 1 Петра 4:15, Хом.).

Якщо постає питання стосовно смаків, ми повинні бути гнучкими й дозволяти іншим робити свій вибір. Але коли справа торкається покори нашому Творцю, то тут ми повинні бути непохитні. Всемогутній Бог не виправдовує усякої поведінки. У минулому він показав це в поводженні зі своїми служителями.

Пастка надмірної терпимості

Ілій, первосвященик у стародавньому Ізраїлі, був Божим служителем, який потрапив у пастку надмірної терпимості. Ізраїльтяни увійшли в угоду з Богом, погодившись підкорятися його законам. Але два сини Ілія, Хофні й Пінхас, були зажерливими і розпусними, а також виявляли велику неповагу до Всемогутнього. Хоча Ілій добре знав Божий Закон, він лише м’яко докорив їм і злегка покарав. Він помилився, вважаючи, що Бог поставиться з терпимістю до злих вчинків. Творець проводить чітку різницю між слабкістю й злісністю. За умисні порушення Божого Закону сини Ілія були суворо покарані, і це було справедливо (1 Самуїла 2:12—17, 22—25; 3:11—14; 4:17).

Яка ж велика трагедія може статися в родині, коли ми виявляємо надмірну терпимість, закриваючи очі на постійні провини своїх дітей! Наскільки краще виховувати дітей «в напоминанні й остереженні Божому»! Це означає, що нам самим необхідно притримуватися божественних норм поведінки і прищеплювати їх дітям (Ефесян 6:4).

У християнському зборі так само не можна з терпимістю ставитися до злих вчинків. Якщо хтось із збору постійно здійснює надзвичайно погані вчинки й відмовляється покаятись, то його потрібно вилучити (1 Коринтян 5:9—13). Однак правдиві християни не намагаються змінити ціле суспільство, вони зосереджуються лише на своїх родинах і зборах.

Міцні взаємини з Єговою

Нетерпимість створює атмосферу занепокоєння. Однак якщо у нас міцні особисті взаємини з Богом, то з’являється почуття безпеки, яке допомагає зберігати належну врівноваженість. «Господнє Ім’я — сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний»,— читаємо ми в Приповістей 18:10. Дійсно, у призначений час Творець виправить будь-яку шкоду, заподіяну нам або дорогим нам людям.

Апостол Павло був людиною, яка відчула благотворність близьких взаємин з Богом. Єврей, відомий під ім’ям Савл, переслідував послідовників Ісуса Христа й був винний у кровопролитті. Але Савл сам став християнином і згодом, вже як апостол Павло, служив повночасним проповідником. Павло показав, що був неупередженим, проповідуючи усім людям — «гелленам і чужоземцям, розумним і немудрим» (Римлян 1:14, 15; Дії 8:1—3).

Як же йому вдалося так змінитись? Він набрав точних знань із Святого Письма й розвинув любов до Творця, який є безсторонній. Павло дізнався, що Бог справедливий, адже судить кожну людину не по тому, до якої культури або раси вона належить, а за її вчинками. Авжеж, для Бога важливі вчинки. Петро сказав, що «не дивиться Бог на обличчя», але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду» (Дії 10:34, 35). Всемогутній Бог не має упередження. Він не подібний на світових керівників, котрі можуть умисно розпалювати нетерпимість задля власних цілей.

Часи міняються

За словами Джона Ґрея з Оксфордського університету в Англії, терпимість — це «чеснота, яка в останній час не в пошані». Але ситуація зміниться. Невдовзі усюди запанує терпимість, урівноважена божественною мудрістю.

У прийдешньому Божому новому світі вже не буде нетерпимості. Зникнуть крайні вияви нетерпимості, як, наприклад, упередження й фанатизм. Люди вже не втрачатимуть задоволення від життя через вузькоглядність. Тоді прийде рай, набагато величніший за той, що міг би бути в Кашмірській улоговині (Ісаї 65:17, 21—25).

Чи ви прагнете жити в цьому новому світі? Як же там буде чудово!