Що означають ‘вічні муки’, згадані в Об’явленні?

Об’яв. 14:9—11; 20:10: «Коли хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено на чолі своїм чи на руці своїй, то той питиме з вина Божого гніву, вина незмішаного в чаші гніву Його, і буде мучений в огні й сірці перед Анголами святими та перед Агнцем. А дим їхніх мук [грецьке басанісмоу́] підійматиметься вічні віки. І не мають спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено ймення його». «А диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки».

Про які ‘муки’ говориться в цих віршах? Цікаво, що в Об’явлення 11:10 згадуються ‘пророки, які мучили мешканців землі’. Ті муки є результатом принизливого викриття звістками, які проголошують ці пророки. В Об’явлення 14:9—11 сказано, що, хто поклоняється символічній «звірині та образу її», той «буде мучений в огні й сірці». Ці слова не можуть стосуватися мук у стані свідомості після смерті, оскільки «померлі нічого не знають» (Еккл. 9:5). Що ж є причиною того, що вони за життя зазнають таких мук? Проголошення Божих слуг, що поклонників «звірини та образу її» чекає друга смерть, представлена «озером огняним та сірчаним». Дим, пов’язаний з їхнім вогненним знищенням, здіймається вічно, оскільки те знищення буде вічне і ніколи не забудеться. Як слід розуміти Об’явлення 20:10, де говориться, що Диявол буде ‘мучений на вічні віки’ в «озері огняному та сірчаному»? В Об’явлення 21:8 ясно сказано, що «озеро, що горить огнем та сіркою» означає «другу смерть». Тому вічне ‘мучення’ Диявола в тому озері означає, що йому не буде полегшення; він буде навіки обмежений — вічною смертю. Це застосування слова «муки» (від грецького ба́санос) нагадує вірш з Матвія 18:34, де споріднене з ним грецьке слово перекладається як «тюремники» (НС), «в’язниця» (СМ).

Чи Ісус навчав про муки злих після смерті, коли розповідав про багатого і Лазаря?

Чи оповідь в Луки 16:19—31 слід розуміти буквально, чи вона лише ілюструє щось інше? В УКУ, СМ, Гал., а також у примітці в Хом. (1980) цю оповідь названо притчею. А в «Єрусалимській Біблії» (англ.) у примітці визнається, що це «притча у формі оповідання, в якій не йдеться про жодних історичних осіб». Якщо її сприймати буквально, тоді виходить, що всі, хто знайшов Божу милість, помістилися б на лоні одної людини, Авраама; що вода на кінці пальця не випарувалася б у вогні аду і що всього лиш крапля води могла б принести полегшення тому, хто там страждає. Чи це видається вам розсудливим? Якщо б цю оповідь слід було розуміти буквально, то вона суперечила б іншим частинам Біблії. А якби Біблія суперечила сама собі, чи людина, яка любить правду, брала б її за основу своєї віри? Проте Біблія сама собі не суперечить.

Що означає ця притча? Багатий представляв фарисеїв. (Див. вірш 14). Убогий Лазар представляв простих євреїв, які, хоча й були зневажені фарисеями, покаялись і стали послідовниками Ісуса. (Див. Луки 18:11; Івана 7:49; Матвія 21:31, 32). Смерть обох також була символічною і представляла зміну обставин. Таким чином, люди, яких колись зневажали, отримали Божу милість, а ті, котрі раніше нібито мали Божу милість, були відкинуті Богом і зазнавали мук від звісток осуду, проголошуваних людьми, яких вони зневажали (Дії 5:33; 7:54).