Християнські традиції. Якщо розглядати традицію як те, що передається усно чи за допомогою власного прикладу, то інформацію, яку апостол Павло отримав безпосередньо від Ісуса, можна було вважати доречною християнською традицією і передавати її християнським зборам. Це могло стосуватись, наприклад, відзначення Господньої вечері (1Кр 11:2, 23). Вчення апостолів та їхній власний приклад стали традицією, яку схвалював Бог. Скажімо, Павло, який невтомно працював своїми руками, щоб фінансово не обтяжувати братів (Дії 18:3; 20:34; 1Кр 9:15; 1Фс 2:9), міг зі свободою мови радити християнам у Фессалоніках, щоб вони «сторонилися кожного брата, який поводиться негідно, всупереч традиції [грец. пара́досін]», яку вони отримали. Той, хто не хотів працювати, не наслідував доброго прикладу, чи традиції, апостолів (2Фс 3:6—11).

Чисті та неопоганені традиції, які відігравали важливу роль у поклонінні Богові, з часом стали частиною натхнених Писань. Якби залишені Ісусом та апостолами цінні традиції і настанови передавалися усно, то з плином часу вони могли би бути спотворені. Тому заради майбутніх поколінь християн вони були точно записані в Біблії (Ів 20:30, 31; Об 22:18).

Впродовж століть у євреїв з’явилося чимало традицій. Деякі з них стосувалися того, як вони одягались, як святкували весілля і ховали померлих (Ів 2:1, 2; 19:40). Крім того, в I ст. н. е. існували традиції, пов’язані з поклонінням Богу, наприклад, використання вина під час пасхальної вечері та святкування повторного присвячення храму (Лк 22:14—18; Ів 10:22). Ісус та апостоли не мали нічого проти цих звичаїв, хоча знали, що Закон не вимагав дотримуватися їх. З появою синагог у євреїв з’явилася традиція збиратися в них щосуботи для поклоніння Богові. За словами Луки, Ісус теж відвідував синагогу «за своїм звичаєм» (Лк 4:16).