Ми не знаємо подробиць, однак можемо собі уявити, що Епафродит прибув до Рима змучений після своєї подорожі. Він, мабуть, мандрував по Віа Еґнатіа, римській дорозі через Македонію. Можливо, він перетнув Адріатичне море, діставшись до «п’яти» італійського півострова, а потім пішов Аппієвою дорогою до Рима. Це була стомлива подорож (1200 кілометрів в один бік), вірогідно, вона тривала більше місяця. (Дивіться інформацію в рамці на сторінці 29).

Незручності під час мандрівки

У наші дні подорож між двома великими містами Європи, подібна до мандрівки Епафродита, можливо, не вимагає великих зусиль. Таку відстань можна подолати у зручному кріслі літака за годину-дві. Зовсім по-іншому все це виглядало у першому сторіччі. У ті часи пересування з одного місця на інше було пов’язане з незручностями. Мандрівник міг пройти за день пішки 30—35 кілометрів, за всякої погоди й наражаючись на різні небезпеки, в тому числі на ‘розбійників’ (2 Коринтян 11:26).

А як щодо ночівлі та харчування?

Історик Мікеланджело Каяно де Асевейдо вказує на те, що вздовж римських доріг «були мансйонес, готелі з крамничками, стайнями та помешканням слуг, між двома мансйонес було кілька мутатйонес, або дорожніх зупинок, де можна було поміняти коней чи екіпаж і поповнити запаси». Ці таверни мали погану славу, оскільки туди вчащали представники найнижчих соціальних класів. Хазяї заїжджих дворів, окрім того, що грабували подорожніх, часто поповнювали свій прибуток за рахунок проституток. Ювенал, латинський поет-сатирик, пояснював, що коли якійсь людині доводилося зупинятися в таверні такого типу, то вона могла опинитися «у ліжку поряд з горлорізом, у компанії з грубіянами, злодіями та утеклими рабами, поряд з катами і трунарями... На всіх була одна чаша, ніхто не був один ні в ліжку, ні за столом». Інші письменники старовини скаржилися на погану воду й кімнати, які були переповнені, брудні, вогкі та повні вошей.