Пилатове скептичне ставлення до правди — не рідкісне явище і сьогодні. Багато хто вважає правду відносною, іншими словами: те, що є правдою для одної людини, не є правдою для іншої, і через це обоє «праві». Такий погляд є настільки поширеним, що для нього створено слово: «релятивізм». Чи ви так само дивитесь на правду? Якщо так, то, можливо, ви прийняли цей погляд без ретельного дослідження цілої справи? Але навіть якщо ви не поділяєте такого погляду, то чи знаєте, як глибоко впливає на ваше життя ця філософія?

Напад на правду

Понтій Пилат був далеко не першою людиною, яка піддала сумніву поняття про абсолютну істину. Деякі давньогрецькі філософи, по суті, віддали ціле своє життя тому, щоб навчати таким сумнівам інших! Ще за п’ять сторіч до Пилата Парменід (якого вважають основоположником європейської метафізики) тримався погляду, що справжнє знання недосяжне. Демокріт, якого вважають «найбільшим старожитнім філософом», заявив: «Правда глибоко закопана... Ми ні про що не можемо сказати з повною упевненістю». Сократ, який, мабуть, є найбільш поважаний серед усіх них, сказав, що він знає точно лише те, що нічого не знає.

Цей напад на ідею, що правду можна знати, продовжується й досі. Наприклад, деякі філософи говорять, що оскільки знання ми отримуємо через наші органи чуття, які можна обманути, жодного знання не можна підтвердити. Французький філософ і математик Рене́ Декарт вирішив визначити, що, на його думку, він напевно знає. Він відкинув усе, окрім одної істини, яку вважав незаперечною: cogito ergo sum, тобто: «я мислю, отже існую».

Релятивістична культура

До релятивізму вдаються не тільки філософи. Про нього навчають релігійні провідники, з ним знайомлять учнів у школах, і він поширюється через засоби масової інформації. Єпископ єпископальної церкви Джон С. Спонґ декілька років тому сказав: «Ми мусимо... перестати думати про те, що маємо правду, а інші мусять погодитися з нашим поглядом, що первинна правда недосяжна для всіх нас». Релятивістичні погляди Спонґа, які сьогодні поділяють так багато священиків, відразу призводять до заміни біблійних вчень щодо моралі на філософію «кожному своє». Наприклад, намагаючись допомогти гомосексуалістам відчути «затишок» в єпископальній церкві, Спонґ написав книжку, де стверджує, що апостол Павло був гомосексуалістом!

У багатьох країнах шкільні системи, здається, породжують подібний спосіб мислення. Елан Блум у своїй книжці «Притуплення розуму американців» (англ.) написав: «Існує одне, в чому професор може бути цілком упевнений: майже кожен студент, який вступає в університет, вважає або лише заявляє, що вважає правду відносною». Блум побачив, що, коли він ставив під сумнів переконання своїх студентів у цьому, вони здивовано реагували, «начебто він вагався в тому, що 2+2=4».

Такому мисленню сприяється незчисленною кількістю інших способів. Приміром, здається, що репортери телебачення і преси часто більше зацікавлені тим, аби розважати своїх глядачів або читачів, ніж подавати правдиві факти. В декотрих передачах навіть підтасовуються або фальсифікуються матеріали кінорепортажів, щоб зробити їх яскравішими. А за допомогою розваг проводиться ще запекліший напад на правду. Цінності і моральні істини наших батьків і прабатьків у цілому вважаються застарілими і нерідко їх відразу піднімають на сміх.

Звичайно, дехто може доводити, що часто релятивізм виявляє неупередженість і тому він позитивно впливає на людське суспільство. Чи це справді так? А що можна сказати про вплив релятивізму на вас? Чи ви вважаєте, що правда є відносною або взагалі не існує? Якщо так, тоді на пошуки її ви можете дивитися як на марнування часу. А такий спосіб мислення вплине на ваше майбутнє.

Навіщо шукати правду?

БАГАТО релігійних організацій заявляють, що у них є правда, і тому вони з радістю пропонують її іншим. Проте разом ці організації пропонують величезну кількість «істин». Чи це ще один доказ того, що всі істини є відносними і що немає абсолютної істини? Ні.

У книжці «Мистецтво думати» (англ.) професор В. Р. Руджеро висловив свій подив стосовно того, що навіть інтелігентні люди інколи говорять про відносність істини. Він розмірковує: «Якщо кожен встановлює для себе свою правду, то жодна з ідей не може бути ліпшою від іншої. Всі мають бути рівноцінними. А якщо всі ідеї рівноцінні, тоді навіщо робити дослідження в якійсь галузі? Навіщо робити розкопки, щоб дістати відповіді на питання археології? Навіщо шукати причину напруження на Середньому Сході? Навіщо шукати медичного засобу проти раку? Навіщо вивчати галактики? Усе це має сенс лише тоді, коли певні відповіді є ліпшими, ніж інші, коли правда не має нічого спільного з особистими поглядами людини, не залежить від них».

По суті, ніхто повністю не вірить, що правди немає. Якщо йдеться про фізичні факти, як, скажімо, в медицині, математиці або фізичні закони, навіть найзапекліший релятивіст віритиме, що деякі поняття є правдивими. Хто б з нас наважився сісти в літак, якби закони аеродинаміки не були для нього абсолютною істиною? Переконливі істини існують, вони оточують нас, і ми покладаємось на них у своєму житті.

Ціна релятивізму

Хиби релятивізму є найвідчутнішими в моральній сфері, бо саме тут таке мислення заподіяло найбільшої шкоди. В «Американській енциклопедії» говориться так: «Існують великі сумніви стосовно того, чи можна досягнути знань або правди, що були б прийнятними для всіх людей... Однак певним є те, що, коли взаємопов’язаний ідеал правди і знання відкидають як містику або щось шкідливе, людське суспільство починає занепадати».

Можливо, ви вже бачите такий занепад. Наприклад, біблійні вчення стосовно моралі, які ясно кажуть, що статева неморальність є злом, сьогодні дуже рідко вважаються правдивими. Етичний релятивізм — «сам вирішуй, що правильне для тебе» — є нині чимось звичайним. Чи хтось може сказати, що занепад у суспільстві не зумовлений таким релятивістичним поглядом? Безсумнівно, всесвітні епідемії хвороб, що передаються статевим шляхом, розбиті сім’ї і підліткова вагітність говорять самі за себе.