Коли ми повернулись до Австралії, то, на наше здивування, отримали запрошення служити місіонерами на острові Фунафуті, що в Тувалу (колишня назва — острови Елліс). Ми приїхали туди в січні 1979 року. Тоді в усьому Тувалу було троє охрещених вісників.

Вивчати мову тувалу було нелегко. Цією мовою існував лише Новий Завіт. Не було жодних словників чи мовних курсів, тому ми вирішили щодня вивчати по 10—20 нових слів. Але згодом ми усвідомили, що не до кінця розуміємо значення більшості вивчених слів. Замість сказати людям, що неправильно ворожити, ми, по суті, казали їм не використовувати ваги і ціпка. Все ж нам треба було опанувати мову, щоб проводити чимало біблійних вивчень, які ми розпочали. Тож ми докладали наполегливих зусиль. Через роки одна жінка, з якою ми тоді вивчали, сказала: «Нам дуже приємно, що тепер ви можете розмовляти нашою мовою. Спочатку важко було здогадатися. що ви намагалися нам сказати».

Втім, ми опинились, як дехто називає, в ідеальній ситуації для вивчення нової мови. Оскільки винайняти будинок було неможливо, нам довелося жити в сім’ї Свідків у головному селі. Це означало, що ми мусили говорити тільки місцевою мовою і звикнути до сільського життя. Ми роками не розмовляли англійською, тому тувалу стала нашою основною мовою.

Незабаром багато людей почало цікавитися правдою. Однак за допомогою чого ми мали з ними вивчати? Не було жодних публікацій тамтешньою мовою. Як їм проводити особисте вивчення? А на зібраннях — які пісні співати і який матеріал використовувати? І взагалі, як їм готуватися до зібрань? Як вони могли зростати духовно, щоб охреститися? Ці смиренні люди потребували духовного харчу своєю рідною мовою (1 Кор. 14:9). Нас цікавило, чи колись з’являться публікації мовою тувалу — мовою, якою розмовляє менше 15 000 людей. Єгова відповів на ці запитання, показавши нам, що він хоче: 1) щоб його Слово проголошувалось «далеким островам» і 2) щоб ті, кого світ вважає «смиренним та скромним», знаходили сховок в його імені (Єрем. 31:10; Соф. 3:12).

ПЕРЕКЛАД ДУХОВНОГО ХАРЧУ

У 1980 році філіал призначив нас служити перекладачами. Для нас це було завдання, в якому ми зовсім не мали досвіду (1 Кор. 1:28, 29). Спершу ми купили в урядової організації старий мімеограф і друкували на ньому матеріал для наших зібрань. Ми навіть переклали книжку «Правда, яка веде до вічного життя» мовою тувалу і надрукували її на цьому апараті. Я досі пам’ятаю різкий запах чорнила. Пригадую, скільки ми докладали зусиль, аби в нестерпну тропічну спеку друкувати літературу вручну. У той час ми не мали електрики.

Перекладати на мову тувалу було нелегко, адже ми мали лише кілька довідників. Але іноді допомога приходила з несподіваного джерела. Одного ранку я помилково відвідав старшого чоловіка, який противився правді. Він одразу нагадав мені, що ми не повинні приходити до його дому. Потім цей чоловік, який був учителем, додав: «Хочу вам сказати одну річ. У вашому перекладі ви зачасто використовуєте пасивні конструкції. Вони рідко вживаються в мові тувалу». Ми перевірили це, і той чоловік мав рацію. Отож ми зробили необхідні зміни. Я був вражений, що Єгова надав нам цю допомогу через противника, який читав нашу літературу!

Першим, що ми надрукували для розповсюдження мовою тувалу, було запрошення на Спомин. Після цього були «Вісті Царства» № 30, які вийшли одночасно з англійським виданням. Як же ми раділи, що могли пропонувати людям публікацію їхньою рідною мовою! З часом мовою тувалу з’явилися брошури і навіть деякі книжки. У 1983 році австралійський філіал почав друкувати щоквартальне 24-сторінкове видання «Вартової башти», завдяки якому ми могли кожного тижня вивчати в середньому по сім абзаців. Як на це відгукнулися тамтешні люди? Оскільки вони люблять читати, наша література стала дуже популярною. Про вихід кожної нової публікації оголошували у випуску новин по державному радіо, іноді це навіть було головними новинами дня!a

Спочатку ми перекладали за допомогою ручки і паперу. Пізніше текст друкували і передруковували багато разів, перш ніж відсилати його на друк до австралійського філіалу. Якийсь час у філіалі дві сестри, які не знали мови тувалу, вносили у комп’ютер кожна окремо один і той самий готовий текст. Після цього текст порівнювали. Завдяки такій системі, на диво, майже не було помилок. Зверстані сторінки пересилалися нам авіапоштою для перевірки, і потім ми їх відправляли назад у філіал для друку.

Як же все змінилося! Тепер перекладацькі групи вводять текст прямо в комп’ютер. У більшості випадків виправлений текст верстається на місці і створюються файли, які через Інтернет відсилаються на друк у відповідні філіали. Більше не треба спішити на пошту, щоб відіслати готовий текст.

ІНШІ ЗАВДАННЯ

Після того ми з Дженні виконували різні завдання в тихоокеанському регіоні. У 1985 році ми переїхали з Тувалу до філіалу у Самоа.