Але чи, під керівництвом таких здібних чоловіків, ООН ефективно припиняла війни протягом минулих 40 років?

Більш нахваляється ніж робить

Відповідь на це останнє питання мусить бути так і ні. Двадцять років після сформування Ліги Націй в 1919 році, ця організація пішла на погибель з вибухом 2-ої світової війни. Сорок років по заснуванні ООН вона ще діє. Але, тоді як ще не було 3-ої світової війни, то воювалось багато жахливих війн з яких потерпіло мільйони людей. Війни в Кореї (1950—53 рр.), на Середньому Сході (1948—49 рр., 1967 р., і 1973 р.), війна між Індокитаєм а В’єтнамом (1945—54 рр. і 1959—75 рр.) зараз спадають нам на думку. Логічно заходить це запитання, Чому ж ООН не могла припинити цих війн?

Відповідь, яку на це питання дають начальники ООН є, що Організація Об’єднаних Націй є така ефективна як її члени-нації дозволяють їй бути. Пан Степан Ольшевський, міністр закордонних справ у Польщі, сказав у листі написаному 9 травня 1985 року: „Навіть досконалі рішення Організації не можуть дати сподіваних практичних наслідків хіба політична воля членів-націй є підтримувати й відповідати на ті рішення. Я сподіваюсь, що людство матиме успіх припинити й завернути шлях до загибелі”.

Отже, ООН може тільки бути переконливою силою, але не може підтримувати порядку й вона не має сили арештувати. В дійсності, вона є світовий форум, поле дебатування на якому нації висловлюють свої скарги — якщо це виходить їм на користь. Так як колишній генеральний секретар, Курт Вальдхайм, написав: „Якщо нації не хочуть представляти своїх проблем перед Радою [Безпеки], то Організація Об’єднаних Націй може мало помогти їм... Спрямовувати переговори на свій бік або ігнорувати Раду Безпеки роз’їдає її престиж і послаблює її становище... По моїй думці це є найнебезпечніший напрям в історії Організації Об’єднаних Націй”.

Проте, коли нації обговорюють свої проблеми в ООН, то часто обвинувачують або контробвинувачують одна одну. ООН стає форумом на політичну пропаганду. Коли це так, то ви можливо питаєте, ,Як же ООН може вплинути на мир?’

На це питання начальники ООН відповідають, що: ООН опубліковує спірні питання й старається справити вплив на держави світу, щоб уряди віднеслись до цього питання. Але, сама собою, вона не може виступати військом, щоб запобігти або припинити війну. У такому разі, що ж сказати про власну армію ООН?

На це запитання видання через ООН відповідає так: „Ця армія [якщо має дозвіл від Ради Безпеки або Генеральної Асамблеї] допомагає відвертати війну, відновлює й підтримує порядок і повернення до нормальних обставин. Для цієї мети, мир-підтримуюча армія є уповноважена, як потрібно, вести переговори, упрошувати, спостерігати й здобувати факти... Тоді як це є збройні сили, то їм дозволено звертатись до зброї тільки для самооборони”. (Курсив наш.) Отже, намір цієї армії є відговорювати нації від війни, а також сама уникати її.

В дійсності, що ж це робить ООН? Це робить цю організацію сторожовим псом, якому дозволено гавкати, але не кусати. Принаймні гавкаючий пес дає пересторогу про клопіт. Чому ж ООН не є ефективною?

Де знаходиться дійсна сила

Згідно з Андрієм Бойдом, проблеми ООН були вбудовані в статут Великими Трьома (Рузвельтом, Черчіллем і Сталіном). Він пояснює: „Вони попросту сказали меншим державам, що вже вирішили структуру безпеки ООН, яку будуть цілком контролювати великі держави... Рузвельт, Черчілль і Сталін зовсім погодились, щоб пропонована Організація Об’єднаних Націй була знаряддям для виконування рішень спільно зроблених трьома великими державами (а Китай й Франція будуть їхні привілейовані союзники)”.

Бойд продовжує й каже: „Очевидно, система оформлена трьома великими державами не буде піддавати їхню військову потужність під контроль цілого тіла, або менших держав; або генеральному секретареві ООН... Або міжнародному судові, або кому-небудь іншому”. Як же вони охороняли те виключне право до сили й контролю?

Бойд пояснює: „Ті три великі держави не довіряли одна одній. Право вето було їхньою охороною одна проти одної, а також проти з’єднаної сили всіх менших держав”. Що це є право вето? Це є право блокувати рішення заперечним голосуванням. Право вето мають тільки 5 постійних членів (Китай, Франція, Радянський Союз, Сполучене Королівство Великобританії, і Сполучені Штати Америки) з 15 членів Ради Безпеки. Тому то, щоб ухвалити важливе рішення Ради, то його мусять підтримувати принаймні дев’ять держав, включаючи погоджування п’ятьох великих. Але неучасть у голосуванні не вважають бути вето.

Отже, беручи до уваги навіть право вето, то в статуті ООН „бачимо можливість на те, що великі держави будуть сваритись між собою”.

[Рамка на сторінці 6]

Генеральний секретар ООН і декотрі його проблеми