Людина з мрією

ВІН народився в Стантоні, Віргінії, США, 28 грудня 1856 року. Хоч він не ходив до школи аж поки йому не було дев’ять років, то закінчив Прінстонський університет. Потім він став політичним діячем. Це було рішення, яке довело його до найбільшої слави, а також найбільшого душевного страждання.

Він мріяв про спосіб, яким здійснити людству мир. Тінь Вудро Вільсона, миротворця, до цих пір затінює наш війною-порваний світ. Декотрі політичні діячі й дипломати ще тепер стараються здійснити мир у нашому світі на основі його плану.

Що сталось з Вільсоновою мрією? Чи він мав відповідь на наші проблеми відносно ненависті, війн, і кровопролиття?

У 1913 році Вудро Вільсон став 28 президентом Сполучених Штатів Америки. Наступного року вибухнула велика війна в Європі. Це була війна смерті й насильства в багні окопів, у супроводі нервуючої стрілянини, кулеметів та газових атак. Це була різанина в великому масштабі.

Спершу, Америка не дуже хотіла втягатись у війну в Європі. Американці не хотіли мішатись у боротьбу між великими державами Європи. Провідною думкою народу була нейтралітет.

Президент Вільсон, пресвітеріан, був релігійною людиною й не шукав для себе ніяких переваг. Він дуже хотів зберегти нейтралітет Америки і не втручуватись у європейські справи. Але були події над якими він не мав контролю. Німецький підводний човен затопив лайнера Лусітанія в 1915 році, і загинуло 128 американців. Але Вільсон не оголосив Німеччині війну. В 1916 році його знову обрали на президента Сполучених Штатів Америки під гаслом „Він не вводив нас у війну”.

„Необхідно зробити світ безпечним для демократії”

Наступного року німці оголосили, що їхні підводні човни атакуватимуть усі торговельні судна воюючих держав, а також нейтральних. Це значило, що американські кораблі вже не були безпечні на морях за межами територіальних вод. Здавалось, що Вільсон не мав жодного вибору. Неохоче, він оголосив Німеччині війну, кажучи: „Нас жахає вводити наш великий, мирний народ у війну, в найбільш жахливу й згубну за всіх війн, в якій, здається, сама цивілізація була поставлена на карту”.

В його промові перед конгресом, він сказав, що Сполучені Штати Америки воюватимуть „щоб здобути світові мир і за визволенням його народів”. Потім, Вільсон висловив його славне гасло, „Необхідно зробити світ безпечним для демократії”. Конгрес ухвалив його рішення 6 квітня 1917 року. Вільсонова рівня в столиці, а також публіка взагалі, схвалювали його рішення. Але Вільсон не радів з цього. „Подумайте, що вони схвалили”, він пізніше сказав одному з його помічників. „Моя звістка була звісткою смерті нашим молодим чоловікам. Як же дивно, що народ схвалює такий вчинок”. Кілька хвилин пізніше, Вільсон „витираючи великі сльози з очей, схилив голову над столом у кабінеті, і ридав неначе та дитина”.— Вільсонова війна, автор Іван Дос Пасос.

Нейтралітет закінчився. Його країна була втягнута в щонайбільшу війну до того часу.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

СШ народний архів

Мрія за миром

У 1916 році, перш ніж Сполучені Штати Америки були втягнуті в війну, Вільсон почав пропонувати його мрію, постійного розпорядку, щоб забезпечити ним світовий мир. Згідно з біографом Джіном Смітом, він мріяв про „заснування Ліги націй, яка стане форумом для виконування правосуддя всім людям і назавжди знищити загрозу війни”. Потім, у 1917 році, коли Сполучені Штати Америки вже були втягнуті в війну, Вільсон став великим учасником громадської кампанії, яка, так як він надіявся, доведе до вічного миру й завершить його кар’єру славою.

Вільсон тепер присвячував усі його сили для поширення своєї євангелії Ліги націй, так як він уявляв її собі. Вільсон мав на увазі здійснити „мир без перемоги” в якому не буде підкореного німецького народу але, краще, повалення військових, автократичних провідників.

Вільсон запропонував своїх славних Чотирнадцятьох Точок бути основою мирних переговорів. У тих Чотирнадцятьох Точках поміщались п’ять загальних ідеалів, яких всі воюючі нації повинні шанувати, і до того вісім точок стосуючихся до точних політичних та територіальних проблем. Чотирнадцята точка була найважливішою, тому що представляла саму суть Вільсонової кампанії — заснування Ліги націй.

„Найбільший успіх чи крайня трагедія”

Вільсон так переконався, що Бог підтримував його проект, що намагався прибути на Паризьку мирну конференцію в 1919 році — незважаючи на те, що багато його політичних друзів були переконані, що президент Сполучених Штатів Америки не повинен мішатись у мирні переговори. Він вірив, що люди цілого світу підтримували його, незважаючи на те, що багато політичних діячів не погоджувались з ним. Вільсон переконався, що він був Божим знаряддям для здійснення миру. Він, більш ніж хто-будь інший, мусив піти до Парижа.

Вільсон признався своєму приватному секретареві, Тумульті: „Ця подорож буде або найбільшим успіхом, або крайньою трагедією цілої історії; але я переконався, що божественне провидіння допоможе мені... Я вірю, що жодне тіло, незважаючи на його мужність або вплив, зможе припинити цю велику світову спробу на мир”. (Курсив наш.) Так як сказав один з урядових діячів: „Президент постановив, щоб своїм впливом і престижом, в остаточному врегулюванні миру була поміщена Ліга націй”.

Ще в листопаді 1918 року, німецьке військо вже було готове здатись. Німеччині пропонували перемир’я, яке закінчить війну. Почались переговори в яких брали участь уельський прем’єр-міністр Великобританії, Ллойд Джордж, неввічливий французький прем’єр Джордж Клемансо, культурний італійський прем’єр-міністр Вітторіо Орландо, і незбагненний представник Японії, конт Нобуакі Макіно. Вільсон постановив переконати їх, що його Ліга була єдиною відповіддю на проблеми в Європі, а також цілого світу.

„Зірка Віфлеєма знову сходить”

Як Вільсон подорожував по Європі перед Паризькою мирною конференцією, то був героєм у очах народу. Так як Герберт Гувер пізніше написав: „Всюди люди приймали його майже з релігійним запалом... Ще жодної смертної людини не приймали таким захоплюючим вітанням”. Своєю мрією про мир він зворушив маси людей. Під час його подорожей в Італії, натовпи вигукували, „Віва Вільсон, Бог миру”. Йому приписували майже надприродні сили. Гувер додає: „В очах народу, не було жодного чоловіка такої моральної та політичної сили, і не було пропоновано такого євангелія миру ще від Христового проповідування Нагірної Проповіді... Це була зірка Віфлеєма, яка знову зійшла”.

Ясно, Вільсон дуже щиро вірив, що його місія заснує мир у світі. Письменник Чарлс Л. Мі каже: „Він здивував Ллойда Джорджа й Клемансо, коли пояснював їм, що Ліга з’єднає людство, тоді як Християнство не могло зробити цього. ,Чому ж’, Ллойд Джордж пригадує собі, що Вільсон сказав, ,Ісус Христос до цих пір не спонукав світ слухатись Його вчень у цих справах? Це тому, що Він навчав народ ідеалу, але не придумав жодного практичного способу, щоб ним завершити його. Тому то я пропоную цю практичну схему, щоб нею виконати Його наміри’”.— Закінчення порядку, Версаль 1919 р.

Певно, багато людей підбадьорювали Вільсона. Секретар військово-морських сил Сполучених Штатів Америки, Джосіфус Даньєльс, привітав нарис статуту Ліги Націй цим хвалебним висловом: „Чернетка мирної Ліги є майже така проста як одна з Ісусових притч і майже так само висвітлює та підбадьорює. Це час дзвонити в дзвони, проповідникам кинутись навколішки, для політичних діячів радіти, а ангелам співати, ,Слава Богу на висоті!’”

Ліга й Католицька церква

Чи проповідники кинулись навколішки? Декотрі негайно привітали Лігу бути Божою відповіддю на проблеми людства. Папа Бенедикт XV майже затьмарив Вільсона в серпні 1917 року, коли, згідно з письменником Іваном Дос Пассосом, звернувся до воюючих націй, щоб вони „обговорювали мир без перемоги, на майже таких самих умовах, яких Вудро Вільсон пропонував у своїх промовах перш ніж Америка вступила в війну”. Проте, Вільсон був надто зайнятий війною й не звертав уваги на папу — тобто, аж поки не одержав значного листа від полковника Гавса, його особистого помічника. У листі було сказано:

„Важливість ситуації справила на мене таке велике враження, що я знову клопочу вас... Я вірю, що це є ваша нагода запанувати над мирними переговорами замість папи”.

Вільсон негайно діяв, щоб не загубити своєї ініціативи. Ліга націй — це його мрія, а не папи. І він є людиною, яка заснує її.