Найкраща і найгірша сторона людської природи

Допомога почала надходити до Флоріди з цілої країни, коли організовувалися різні агентства для допомоги потерпілим. Керівний орган Свідків Єгови в Брукліні (Нью-Йорк) зреагував відразу і призначив Комітет допомоги, щоб діяти із Залу конгресів міста Форт-Лодердейл. Він також виділив відповідну суму грошей, щоб купити потрібні речі, їжу та предмети першої необхідності. У зв’язку з цим Свідки були серед перших, хто зреагував на ситуацію і почав закликати добровольців. Щоправда, багато добровольців прибуло і без заклику.

Свідки-робітники прибули з Каліфорнії, Північної Кароліни, Орегону, Вашінгтону, Пенсільванії, Міссурі і багатьох інших місць. Регіональний комітет будування у Віргінії, який, як правило, будує Зали Царства, вислав групу з 18 чоловік, щоб відновлювати дахи. Вони добиралися на місце подій 18 годин. Ті, що бажали допомогти, брали відпустки і приїжджали з цілої країни з відстані сотень і навіть тисяч кілометрів, щоб прибути до своїх братів під час їхнього горя.

Безцінною допомогою стала група Свідків, що прибула з території Чарлзстоуна (Північна Кароліна). Вони вже мали справу з наслідками урагану «Хюґо» в 1989 році. Вони знали, як поводитися в даній ситуації, і незабаром роздобули предмети першої необхідності, в тому числі електрогенератори та будматеріали. Протягом двох тижнів групи добровольців висушили 800 будинків і відремонтували багато дахів.

Команди Свідків-майстрів допомогли багатьом подружнім партнерам Свідків, які не були в правді, та їхнім сусідам. Рон Кларк із Західного Хоумстеда сказав: «Невіруючі подружні партнери були дуже вражені всіма цими діями. У них лилися сльози через те, що Свідки зробили для них». Про одного невіруючого чоловіка він сказав: «Він був приголомшеним. Свідки ось там роблять для нього дах».

Інший Свідок розповів про своїх сусідів, які не були Свідками, але він питав у них кожного вечора, чи, бува, їм чогось не потрібно. Вони відповідали, що у них було все гаразд. На п’ятий день жінка не витримала і розридалася. «У нас немає пелюшок для дитини. У нас закінчилась дитяча їжа. Нам самим не вистачає їжі та води». Її чоловікові було потрібно 20 літрів бензину, але він ніде не міг дістати його. Того самого ж дня Свідок приніс їм зі складу допомоги при Залі Царства все, що їм було потрібно. Жінка розплакалась від радості. Її чоловік дав пожертву на допомогу потерпілим.

Важливу роль відігравали старійшини та службові помічники, які дружно працювали, організовуючи допомогу у різних відбудованих Залах Царства, що знаходяться в зоні розрухи. Вони тісно співпрацювали, щоб відшукати всіх Свідків та побачити, що їм потрібно. На противагу тому, один офіцер військово-повітряних сил висказався про допомогу потерпілим на іншій території так: «Всі начальники бажають бути лише начальниками, але ніхто не бажає принизити себе і виконувати брудну роботу».

«Не сидіть, склавши руки»

Чого Свідки Єгови навчилися зі стихійного лиха? Як найшвидше відновити духовну діяльність. Ед Румсі, наглядач з Хоумстед, сказав кореспондентові журналу «Пробудись!», що один подвійний Зал Царства вже був готовий для зібрань у середу, тобто через два дні після урагану. У деяких місцях зірвало дах, завалилася стеля і затекла всередину вода. Добровольці працювали швидко, щоб зробити Зал Царства придатним для зібрань і для командного пункту допомоги людям на зруйнованих територіях. Утворили кухні, щоб готувати страву для жертв і працівників служби допомоги.

Фермін Пастрана, старійшина іспанського збору «Прінстен», повідомив, що сім родин з його збору, де є 80 Свідків, повністю залишилися без даху над головою. Що ж він порадив своїм братам? «Сумуйте, якщо вам це помагатиме. Але не сидіть, склавши руки. Будьте активними, допомагаючи іншим, і проповідуйте у міру можливого. Не пропускайте наших християнських зібрань. Вирішуйте те, що можна вирішити, але перестаньте турбуватися про те, чого не можна вирішити». Як наслідок: незабаром Свідки почали ходити від дому до дому, проповідуючи і роздаючи коробки з допомогою. «Ендрю» не здув їхнього завзяття.

Як проходили роботи?

Компанія «Анхойзер буш» пожертвувала цілий ваговоз питної води. Під’їжджаючи до зони катастрофи, водій запитав у керівників, куди він повинен завезти воду. Йому відповіли, що єдині, які вже щось організували, це Свідки. До речі, протягом тижня після урагану 70 ваговозів з причепами, наповненими товарами допомоги, прибули до Залу конгресів міста Форт-Лодердейл.

Один добровільний робітник, що там працював, говорить: «Отже, ми отримали повний ваговоз питної води. Ми відразу розподілили її серед іншої провізії, яку направляли до розподільчих центрів при Залах Царства. Провізія роздавалась як братам, так і їхнім сусідам, які потребували її». Одна компанія зі штату Вашінгтон, яка спеціалізується на виробництві паперу, пожертвувала 250 000 одноразових тарілок.

На самому початку представники міської влади посилали добровольців, які не були Свідками, до Залів Царства, кажучи, що «лише вони відповідно організовані, щоб подавати допомогу». Зрештою туди перемістилися військові загони й утворили центри допомоги їжею і водою та наметні містечка.

Початковий центр Свідків, організований Комітетом допомоги при Залі конгресів міста Форт-Лодердейл, знаходився за 60 кілометрів на північ від найзруйнованішої зони довкола Хоумстеда. Після того як трохи вщухла напружена робота, цей центр перемістили в Зал конгресів у Плент-Сіті неподалік Орландо за 400 кілометрів на південний захід від зони катастрофи. Більшість речей для допомоги направляли туди для сортування й упаковки. Комітет кожного дня замовляв, що йому було потрібно, і великі ваговози з причіпами долали відстань у п’ять годин до Форт-Лодердейла.

Зі свого боку, цей центр забезпечив їжею, матеріалами, водою, генераторами тощо три Зали Царства, відновлені в центральній зоні катастрофи. Завзяті Свідки організували групи будівельників та прибиральників, щоб допомогти відновити сотні будинків. На території Залів Царства також було створено кухні та їдальні, куди будь-хто міг прийти й отримати допомогу. Навіть деякі солдати харчувались там і потім кинули пожертви в скриньку.

У той час як чоловіки допомагали ремонтувати будинки, жінки готували їжу. Інші відвідували всіх людей, яких можна було знайти, щоб пояснити їм біблійний погляд на природні катастрофи і також роздати тим, які потребують, коробки з речами допомоги. Серед них була і Тереза Перада. Її дім був пошкодженим, а вікна в автомобілі вибиті. Проте вона навантажила свій автомобіль коробками допомоги, приготовленими для сусідів. Її чоловік Лазаро працював, відновлюючи один із Залів Царства (Екклезіяста 9:11; Луки 21:11, 25).

Багатьом людям, які залишилися без домівок, знайшли тимчасове місце проживання в домах Свідків, яких не зруйнував «Ендрю». Інші жили в причепах, які були позичені чи пожертвувані для цього. Деякі переселилися в наметне містечко, що його утворили солдати. Інші просто списали все, що уціліло з домів, і переїхали до своїх друзів чи рідних в інші частини країни. У них не залишилось ні домів, ні роботи. Не було ні електроенергії, ні води, ні відповідного водозливу, отже, кожен давав собі раду як міг.

Один урок, якого всі навчилися, був добре висловлений одним іспаномовним Свідком: «Ми дуже вдячні за урок, якого ми навчилися про нашу мету в житті. Можна працювати 15 або 20 років, будуючи собі дім, нагромаджуючи матеріальне майно, а після того лише протягом однієї години все це може зникнути. Це допомагає нам ставити перед собою духовну мету, жити простіше і думати про служіння Єгові».