Расове упередження особливо набрало сили в середині 1950-х років, і часом доходило навіть до насилля. Деяких Свідків образило те, що 1954 року на кількох обласних конгресах темношкірі брати не виголошували жодного пункту програми. Ми заохочували темношкірих братів бути терпеливими. Наступного літа мене призначили промовцем. Після цього більше темношкірих братів на Півдні виступало на конгресах.

Згодом хвиля расового насилля на Півдні спала і збори поступово почали об’єднуватися. Необхідно було реорганізувати територію зборів і відповідно перепризначити вісників та братів, які беруть провід. Деякі темношкірі і білошкірі брати не схвалювали цих змін. Але більшість була неупередженою, подібно до нашого небесного Батька. Насправді чимало християн були близькими друзями, незважаючи на колір шкіри. Наша сім’я відчула це на собі в 1930—1940-х роках, коли я виростав.

[Ілюстрація на сторінці 6]

Роз’їзні наглядачі з дружинами перед обласним конгресом у 1966 році, на якому були і темношкірі, і білошкірі